Червоні прапорці всередині нас

В одному з планів вивчення Біблії я прочитала колись про те, що існує певний феномен, який фахівці називають «моментом червоного прапорця».

Оскільки я не психолог і не психотерапевт, то не ставлю на меті розглядати тут «червоні прапорці», як багатогранне явище притаманне людській душі, що може виражатися в багатьох внутрішніх тривожних сигналах і свідчити про деструктивну поведінку внаслідок емоційних травм, хронічного знецінення себе чи інших нездорових реакцій.

Я хочу торкнутися тих моментів в нашому житті, коли ми стоїмо перед необхідністю прийняття певних важливих рішень, а всередині себе, в своєму серці (у внутрішності) не відчуваємо миру і спокою. Там настирливо звучить думка: «я зовсім не розумію що, але мені здається, що щось йде не так».

Чи буває з вами інколи таке? Зі мною буває... і насправді, частіше, ніж хочеться це визнавати. Тобі потрібно прийняти рішення! Ще вчора його потрібно було прийняти! Але ти відчуваєш такий неспокій, що здається досконалий Божий мир залишив тебе... Всередині тебе дискомфорт, щось насторожує і змушує зупинятися, відкладати прийняття рішення. Дуже часто в нас і гадки немає, чому так відбувається, але це турбує нас. Як наслідок, приходять сумніви і ми починаємо вагатися.

Саме це внутрішнє вагання є «червоним прапорцем», який дуже часто посилає Бог, аби скоригувати наш шлях чи скерувати нас в іншому напрямку. Цей прапорець ніколи не зруйнує нас, а навпаки - має на меті наше збудування! Адже наш Небесний Батько ніколи не хоче, щоб ми знаходились у стані роздвоєності - Він жадає нашої цілосності набагато більше, ніж ми здатні це уявити.

«...хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, котру підіймають та женуть вітри. Така людина хай не думає, що отримає щось від Господа, адже двоєдушний чоловік непостійний на всіх своїх шляхах.» (Якова‬ ‭1‬:‭6‬-‭8‬ ‭CUV‬‬)

Він створив серця всіх нас і Йому відомі всі наші стежки. Ще немає слів на язику, а Він зазделегідь знає думки наші. «Адже Його очі над усіма дорогами людини, і Він бачить кожен її крок.»

Тому, коли ми побачили, що наповнені всередині подібним «дискомфортом», то заради власного ж блага буде корисним зупинитися і прислухатися до цієї напруженості: а можливо саме Святий Дух увімкнув «червоне світло» рішенню чи словам, які були вже на кінчику язика? 

Не ігноруйте і не легковажте цією напруженістю - зупиніться, «вгамуйтеся і пізнайте, що Я – Бог!» адже написано:

«Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не приходило, – те приготував Бог тим, які люблять Його!

Нам це Бог відкрив через [Свого] Духа, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі.

Бо хто з людей знає те, що є в людині, крім духа людини, який живе в ній? Так само й Божого ніхто не пізнав, хіба тільки Дух Божий.

Ми ж одержали не духа світу, але Духа, Який від Бога, щоби знати те, що дароване нам Богом» (1 Коринтян‬ ‭2‬:‭9‬-‭12‬ ‭CUV‬‬)

Друзі, нам потрібно бути людьми, які слухняні Богу і не намагаються приміряти на себе Його право і владу. Нам потрібно меншати і підкорюватися, а не вираховувати чи передбачати кінцеві результати. Нам потрібно навчитися йти слідом за Ним, щоб в нашому житті на землі здійснилась воля Господня, яка є на небі.

Якщо ми будемо тими дітьми, які лягаючи спати знають, що протягом дня вони радували серце Небесного Батька, то дамо Йому можливість взяти на Себе повну відповідальність за наші життя.

Тож, звертаймо увагу та таку напруженість, тому що саме вона й може бути знаком, «червоним прапорцем» від Бога, аби захистити нас. Можливо, у такий спосіб Він хоче відвести нас від рішення, про яке пізніше ми жалкуватимемо, воліючи повернутись назад і змінити його. Нехай ця напруженість непокоїть нас, допоки ми не з'ясуємо, чому саме вона нас непокоїть.

Перед тим, як коротко підсумувати вже написане, хочу ще раз наголосити на одній з моїх улюблених Божих обітниць, що на фото вгорі:

«І якби ти ухилився вправо, чи вліво, то твої вуха почують позаду себе голос, який говоритиме: Ось дорога, – йди нею!» (Ісаї ‭30‬:‭21‬ ‭CUV‬‬)

Зі щирими Батько завжди поступає щиро: навіть зло Він обертає на добро, якщо бачить, що в серці своєму ми прийняли тверде рішення догоджати Йому.

Тож, виявивши у своєму серці подібну напруженість, ми

• не ігноруємо її
• зупиняємося, робимо паузу в прийнятті рішень,
• говоримо про свої відчуття з Духом Святим і ставимо чесні питання самим собі перед Богом
• пам'ятаймо, що Господь може підтверджувати Свою волю через інших людей - пасторів або служителів, які поставлені Богом говорити в наші життя. Це вартує нашої уваги: можливо, хтось з них вже вказав нам на те, що нас хвилювало з приводу прийняття певного рішення?

Друзі, кожне прийняте нами рішення стає частиною історії нашого життя і тому, коли ми не впевнені, що сказати чи як учинити, запитуймо, що від нас вимагає Той, Хто Є Любов. Адже і наша безпека, і наша сила в спокої та довір’ї Господу.

Маю надію, що врахувавши для себе хоча б ці кроки, надалі можна буде уникнути рішень, які раніше приводили нас до найрозпачливіших жалкувань.

Там, на горі

Абсолютно зрозуміло, що це ви-пад-ко-вість! Чистої води випадковість - останній допис Гора: в житті Ісуса і для нас і сьогоднішній допис...

От воно просто «випадково співпало», що хтось з моїх фейсбук-друзів «аналізував» мій контент і, залишивши реакції, нагадав мені спогад про останній випуск євангелістів і душепіклувальників в нашій Школі інтенсивної підготовки при Worldwide Gospel Center Випуск цей відбувся у 2020 році… а далі ковід… повномасштабна війна…

Публікацію цього спогаду я супроводила роздумом, який зараз так торкнувся мого серця, що я вирішила його забрати в свій «щоденничок» без купюр*.

👇👇👇

Звичайно, це - не життя минулим, адже неможливо йти вперед з головою, поверненою назад.

Це - величезна вдячність Богу за все, що було в житті: за щасливе й гірке, за радість і сльози, за добре і зле.

Адже в усіх цих шляхах Він був зі мною, навіть тоді, коли мені здавалось, що Його немає і Він забув про моє існування.

Адже і мені у важкі часи доволі часто приходиться (навіть досі) задаватися питаннями типа «чому», «як так», «де» і таке інше… Тому до вподоби і по серцю мені щирість людей, які називають речі саме так, як відчувають їх в цей час.

Адже справжня віра і справжня духовність не в тому, щоб тільки сказати «як написано». Ні.

Справжня віра в тому, щоб продовжити жити так, як очікує від мене Бог, не зважаючи на те, що «не бачу, як написано», «не відчуваю так», проходжу свою внутрішню боротьбу, чи не маю повне розуміння.

Найбільше зусиль ми прикладаємо тоді, коли підіймаємось вгору, але найважче завжди спускатися з гори додолу.

Через споглядання Божого творіння ми пізнаємо велич Бога, чи ж не так?

Там, на горі, в Його присутності, все відкривається перед очима, як на долоні!

Там, на горі, в Його присутності, переживаєш найвищий мир, любов, спокій, красу і тишу. Не відчуваєш часу, втікає біль… ти є в присутності Вічного. Умиротворення.

Там, на горі, Він провадить вглиб, відкриває Свої найглибші глибини…

І як же важко звідти повертатись вниз, до «звичайних» речей, де дуже часто відчуваєш протилежне…

Але саме задля того, щоб ти зміг жити в силі тут, внизу, Він і підняв тебе на гору, а потім допоміг здолати шлях з гори.

Тут, в моєму повсякденні, Ти той Самий, Незмінний. Таким Ти був вчора, Є сьогодні і будеш завтра. І я не просто вірю в це - я це твердо знаю.

Ти більший за мої нерозуміння, вагання й непослух.

Ти сильніший за мої «не можу».

Ти терплячіший за мою впертість.

Ти - безмежно люблячий Тато.

Господи, без Тебе я не можу ні-чо-го! навіть зробити вдих і видих, бо Ти - моє життя і дихання.

Люблю Тебе, мій Небесний Батько! Дякую за минуле, теперішнє і майбутнє. Прославляю Тебе, мій Господь. Амінь

*текст написано 17 серпня 2024 р.

Гора: в житті Ісуса і для нас

Сьогодні, в рамках нашого плану групового читання «BibleProject | Новий Завіт за Один Рік» від @YouVersion ми розпочали читати 6 розіл Євангелії від Івана.

Ну і тут, на третьому вірші, мене «прорвало», як то кажуть. Настільки, що написала аж ціленьку нотаточку😍😉 яку вирішила закинути й на свій блог, щоб зберегти для себе і поділитись з друзями.

Справа в тому, що гора загалом, а в земному житті Ісуса зокрема, завжди не давала мені «спокою».

Усі найглибші одкровення про Себе, Небесний Отець давав на горі.

Після потопу, коли зійшла вода, ковчег з праведником Ноєм опинився на горах Араратських і Ной спускався на землю з гори:

«Сьомого ж місяця, сімнадцятого дня місяця ковчег зупинився на Араратських горах.» (Буття 8:4 CUV)

Саме біля гори Божої Хорив відбулась перша зустріч Мойсея з Господом і його покликання в призначення:

«Мойсей же пас отару свого тестя Їтра, мідіянського жерця. Якось він попровадив отару в пустелю і опинився біля Божої гори Хорив. Тут йому з’явився Господній ангел у полум’ї вогню з куща. Він зауважив, що кущ охоплений полум’ям, але він не згоряє. Тому Мойсей сказав: Піду і подивлюсь на це надзвичайне явище, – чому не згоряє кущ?» (Вихід 3:1‬-‭3‬ CUV‬‬)

Закон для народу Божого було дано Мойсею на горі:

«Вони вирушили з Рефідіма і прибули до сінайської пустелі. Тут у пустелі Ізраїль отаборився і розташувався навпроти гори. Мойсей піднявся до Бога, і Господь промовив до нього з гори такі слова: Так скажи родові Якова, сповісти нащадкам Ізраїля: Господь зійшов на саму вершину сінайської гори. Господь покликав на верхів’я гори Мойсея, і Мойсей піднявся.» (Вихід 19:2‬-‭3‬, ‭20‬ ‭CUV‬‬)

Пророку Іллі Господь явив Свою Славу на горі Хорив:

«Вийди й стань перед Господом на горі. Там проходитиме Господь. Спочатку перед Господом пронесеться потужний вітер, – настільки сильний, що руйнуватиме гори й трощитиме скелі, але не у вітрі Господь. А після вітру буде землетрус, проте й не в землетрусі ГОСПОДЬ…» (1 Царів 19:11-18 CUV‬‬)

Нагірну проповідь - Конституцію Царства Божого - Ісус озвучував, спершу піднявшись на гору:

«Побачивши юрбу, Ісус вийшов на гору; коли Він сів, до Нього підійшли Його учні. І, відкривши Свої уста, Він навчав їх, промовляючи...» ‭‭(Матвія‬ ‭5‬:‭1‬-‭2‬ ‭CUV‬‬)

Преображення Ісуса для трьох обраних апостолів відбулося на горі:

«Через шість днів Ісус бере Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг став білий, немов світло.» ‭‭(Матвія‬ ‭17‬:‭1‬-‭2‬ ‭CUV‬‬)

Цей перелік можна продовжувати через всю Біблію!

Ті з вас, хто разом зі мною разом читали перший розділ Нагірної проповіді, памʼятаєте, що ми також розпочинали саме з «гори». І все ж, у мене всередині завжди немов би не вистачало якоїсь грані для цілісного розуміння картини.

Сьогодні, завдяки навчанню в Школі Євангелії Царства, я знайшла той «пазл», якого мені не вистачало в моєму розумінні! Алілуя!

Коротенько нагадаю минуле розуміння (саме в привʼязці до Ісуса, без іншої сторони - гординя тощо):

1. Гора як місце близькості до Бога. У Біблії гора часто символізує зустріч із Богом. Ісус піднімається на гору не випадково: це запрошення піднятися вище повсякденності, щоб бути ближче до Отця.
2. Ісус сідає. Це знак вчителя, бо в той час вчителі навчали сидячи. Те, що Ісус «сидів», означає, що Він готується навчати. Це також має нагадати кожному з нас, що справжня мудрість приходить, коли ми сідаємо поруч із Ним і слухаємо.
3. Учні поруч з Ісусом на горі. Для мене це - прообраз церкви: віра не лише особиста, але й спільна подорож із іншими.
4. Коли ми на горі, то віддалені від суєти повсякденності. Підйом на гору означає також певне віддалення від думок людей. Іноді, щоб почути Бога, потрібно відійти від метушні й знайти тихе місце.
5. Гора - це також і запрошення для кожної людини, яка хоче знати Бога, а не про Бога, навіть не віруючої. Хоча на горі з Ісусом ми в більшості бачимо учнів, але цей момент відкритий для всіх шукачів Бога, спраглих серцем й тих, хто розуміє, що є щось більше! Ісус і сьогодні «сідає» і чекає тих, хто захоче прийти ближче і бути з Ним.

Це дуже коротко про те розуміння, яке було в мене дотепер! А тепер, думаю, що  зʼявилось і найголовніше! В посланні до филипʼян 2:6-8 ми читаємо:

«Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях, та не вважав Свою рівність Богові скарбом, за який треба триматися.

Замість того, Він полишив Своє місце із Господом, ставши рабом, звичайною людиною.

І ставши таким, принизив Себе, й був покірливим до останньої години, аж до смерті на хресті.»

Залишивши Славу Небес, Господь зійшов до нас і Собою відкрив справжній - не придуманий людьми - образ люблячого Небесного Отця (хто бачив мене - той бачив Отця; Я в Отці, а Отець в Мені; нічого не роблю від Себе - Отець мій робить тощо-тощо). А крім того, Він приніс нам Конституцію Царства Божого - весь той план Небесного Батька для людини, який був у Його серці перше створення неба й землі і залишається незмінним, як незмінний Він Сам, - НЕБЕСНИЙ ПОГЛЯД НА ВСЕ!

Найважливіші речі Ісус озвучував і творив, перед тим піднявшись на гору. Це не має ніякого відношення до зверхності! Гора - це позиція влади!

Все, що ми бачимо і чуємо, має сприйматися нами з того положення, яке ми маємо У Христі Ісусі, як діти Божі. Через незмінне Слово Вічного Бога в Дусі Святому. Гора - символізує владу і позицію, якою наділяє Бог і перед Яким ми звітуватимемо про виконання свого призначення на землі. Кожен - у свій час.

Це має сказати нам, що тільки погляд ЗГОРИ, з НЕБА на ЗЕМЛЮ, дає істинне розуміння всього!

Про різні сторони однієї історії...

Здавалося б: ну що за назва для нотатки?) Тим більше, що так довго зберігала мовчанку! Йой!

Можливо, ви будете повністю правий, друже, якщо подумали так 😍 Але, зважаючи на те, скільки разів останнім часом мені довелося використовувати фразу «кожна медаль має дві сторони», то... Це фото, яке зустрілося мені в мережі, просто полонило своєю влучністю в моїй ситуації!

Ось така собі передісторія...

Вирішила трішечки записати для пам'яті собі і друзям, які цікавляться моїм/нашим життям (і ще інколи сюди заглядають), основні штрихи цього року, адже я не писала нічого майже 8 місяців.

Сьогодні, в день першої річниці з моменту офіційного благословення нашої помісної Церкви Ecclesia, захотілося трішечки написати.

Можливо спрацьовує звичка підводити певні підсумки року? 😏

За рік церква дуже зросла кількісно, перейшла на два потоки служінь в неділю, відбулося чотири водних хрещення (тільки сьогодні 19 братів і сестер заключили завіт з Господом). Бог покликав церкву оживляти «сухі кістки» — людей, поранених війною, розчарованих у вірі, тих, хто був близько до церкви, але далеко від Бога. За трохи більше ніж рік із трьох сімей виросла спільнота, де щонеділі збирається понад 500 людей! На цю хвилину, коли я пишу, в церкві функціонує 12 домашніх церков і буде ще багато більше!

На початку року Церква придбала своє власне приміщення, хоча і достатньо зруйноване, але власними силами неймовірно посвячених братиків і сестричок за 50 днів зробила там ремонт і 15 березня відбулись входини у власний дім! Алілуйя!

Це захоплююча історія, в якій, безумовно, прославляється Господь! Якщо подивитись на титульну картинку, то ця сторона історії відображена на ній однозначно ліворуч!..

Тепер перейдемо до другої сторони історї (праворуч на картинці).

Якщо чоловік одразу почав служити в звичайному для себе служінні, то для мене цей рік був вільним від служіння в церкві. Все, що я робила - молилась і відвідувала зібрання, але більше служила людям поза церквою, як душепіклувальник.

Чому ця сторона історії для мене сумна? Дякую, що запитали!

Тому що дуже хотілося би бути корисною в своєму домі. Фізичні сили, на жаль, вже багато в чому обмежені, але поки ще є можливість, то хотілося би бути корисною в своєму покликанні в своїй духовній родині.

Так хочеться, щоб кожна людина, яку Господь докладатиме до церкви зростала і досягала «зросту Того, Хто є Голова, – Христа»! Є часи, коли ти робиш для Тіла все, що може твоя рука. Але приходить час, коли ти маєш робити те, до чого покликав Господь. В цьому твоя слухняність і найбільша насолода - ти знаєш, що виконуєш волю Його!

Я твердо вірю, що у Господа на все Свій час і тому «знаючи, що випробування віри розвиває терпеливість», я довіряю Його веденню і дякую за все. Адже терпеливість «має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало»! Тож знаю: Його досконалий час прийде! Але зараз трішечки сумую...

Щоб я зовсім не засумувала замість радіти, Господь, який зважує серця, дарував мені можливість служити, як волонтер, в глобальній команді Shapovalministries. (Тож, повертаємо погляд ліворуч на картинці.)

Глибоко в своєму дусі розуміючи всю цінність книг Андрія для зростання Тіла Христового, я маю величезне благословіння перекладати їх українською! Роблю це з величезним благоговінням у славу Господа  і рахую за невимовну честь! А ще поєдную це з навчанням в Школі «Євангелія Царства», отримуючи оновлення і величезне підкріплення в тому, що по великій Своїй милості Дух Святий відкривав протягом десятиріч.

Ось так коротенько занотувала я для себе й друзів події останніх місяців життя. Тепер кілька слів щодо «новин» ДЦВД. Історія її також цікава: з однієї сторони домашня церква не відбулась (і це сумно)... Але з іншої сторони - є діти Божі, які постійно продовжують сіяти в це бачення і ось, вже чотири роки, неіснуюча ДЦ підтримує кількох абсолютно існуючих капеланів і служителів. Це не просто радісно - для мене це абсолютно чудо Боже!

Праворуч, в сайдбарі, під архівом блогу, ви можете побачити картинку публічної групи для спілкування і взаємозбагачення дітей Божих в Telegram під назвою «Учні Христові». Ця група в минулому була закритою, для внутрішнього спілкування саме в ДЦВД.

Вірю, що саме Господь побудив мене перейменувати і відкрити її, як ще одну можливість зростати для всіх нас, а особливо для тих, хто через війну змушений жити далеко від України і має дефіцит спілкування. Наголошу: це не якесь окреме служіння, а тільки те, про що написано! 

Ласкаво просимо приєднуватися кожного, хто бажає зростати, глибше пізнавати Господа і розуміє, що є щось набагато більше, ніж те, до чого кожен з нас вже досяг.

Перед людьми чи перед Богом?

Все почалось з цього фото, опублікованого в дописі сторінкою Godemption, яке випадково трапилося мені в стрічці Інстаграм.

Ця чудова добірка світлін стала першим ретвітом, збереженим мною в своєму Інстаграмі і я рекомендую вам переглянути їх всі.

А супроводжувалась ця карусель текстом: «Але Бог… Він завжди любив і був поруч ❤️‍🔥» і словами з пророка Ісаї.

Думаю, що всі мої близькі друзі одразу зрозуміли чому саме «зачепив» мене допис. Для тих, хто завітав сюди випадково і не знає мене, скажу тільки, що слова «Але Бог!» («Но Бог!») завжди супроводжували моє життя, навіть тоді, коли я Його не знала і не вірила в Нього. І пропоную познайомитись ближче 👇

- дізнатись про мене трохи більше

- послухати моє свідчення

Це було замість вступу.

А тепер - до суті.

Чи траплялось з вами, друже, таке: ви є, але ви немов би й не існуєте?! Ви посеред людей, а вони вас не тільки не чують, але й не помічають? Таке враження, що ви - така/такий собі «повітруля»? Немов у казочці?

Якщо з вами такого не траплялось, - то ви, напевно, дуже щаслива людина. Не знаю, чи варто вам і читати далі цей допис))

Мені доводилось проходити подібне випробування неодноразово і найважчим це було, звичайно, в колі найближчих людей (родина, церква). Коли оце «перетворення» на «повітрулю» трапилось зі мною вперше, - я була дуже сильно перелякана!..

Просто уявіть собі: ти знаєш, що ти такий, як є зазвичай.

Але...

-Ти вітаєшся, а тобі не відповідають; 

-ти приймаєш участь в розмові, говориш свою думку, а одночасно з тобою починає говорити інший;

-ти комусь посміхаєшся, але та людина дивиться немов би «крізь тебе»;

-ти простягаєш комусь руку, але та людина проходить, немов тебе не існує тощо...

Одним словом - тебе не бачать, не чують, ти один, немов в пустелі, і це -  посеред людей.

Якщо ж ви, мій друже, щось подібне відчували, то саме заради вас я і пишу цю нотатку.

Входження в помісну церкву «Екклесія»

29 березня 2025 року, відбулося служіння благословіння, а 30 березня - офіційний запуск нової помісної церкви в Києві, церкви «Екклесія».

Станом на цю хвилину я думаю, що це є та духовна родина в якій ми продовжимо свій шлях за Господом, а можливо і закінчимо свій життєвий шлях.

Всі, хто знає мене/нас особисто, або є постійним читачем мого блогу, точно пам'ятаєте, як саме вів Господь нашу родину. Цей шлях достеменно мені і досі не зрозумілий, але я довіряю Господу і Його веденню.

* * *

Коротко нагадаю сама для себе, що саме Дух Святий вкладав в серце і як вів нас за Ісусом в останні роки.

2019 рік - майбутнє належить домашнім церквам: «І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, в радості й простоті серця приймали їжу, вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися.» (Дії 2:46-47)

2020 рік - ковід, переходимо в онлайн-зібрання і на першу онлайн-домашку «Поклонників» отримую слово: «Так говорить Господь: Зупиніться на дорогах ваших і роздивіться, – довідайтеся про стежки відвічні, – де дорога до доброго, нею йдіть, і знайдете спокій вашим душам.» (Єрем.6:16)

жовтень 2020 - на Церковній раді Церкви «Найсвятіша Святиня» я прошу благословити мене і з миром відпустити зі складу ради, складаю з себе відповідальність за ввірені служіння. Дуже сильно потребую просто відпочинку заради пошуку волі Божої. Мої дорогоцінні благословляють на це. В пошуці Його Лиця отримую слово.

квітень 2021 - «Найсвятіша Святиня» благословляє нас на вихід. Це важко для душі, навіть дотепер...

травень-вересень 2021 - по слову Господа допомогаємо організувати, сформувати команду і запустити церкву «Дом Христа». Після цього, йдемо з благословінням виконувати те, що палає в серці найбільше.

7 січня 2022 - за веденням Господа починаємо Домашню Церкву Великого Доручення. На стадії формування команди, 24 лютого, о 4 годині ранку, просинаємося від страшних вибухів - фашистська росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Все, що Божою милістю ми могли робити ці три роки повномасштабної війни, яка і досі триває, частково описано в блозі ДЦ.

* * *

Станом на сьогодні ДЦ продовжує функціонувати, підтримуючи служіння і служителів, на які указує Дух Божий. Нами прийняте рішення про входження в духовну родину помісної церкви «Екклесія» але організаційні питання щодо домашньої церкви станом на сьогодні ще не вирішені.

Команда «Екклесії» молода і дуже велика! Якщо дивитись по плоті, то зараз вони зовсім не потребують додаткових ресурсів у вигляді людей нашого віку.

Чи це засмучує мене? Спочатку так. Але оскільки я покладаюсь на ведення Господа, то не роблю висновки за поглядом своїх очей. Якщо Він забажає нас використовувати, - то зробить це. Якщо рахуватиме, що служіння моє/наше добігло кінця, - нехай буде так. Є багато чого, чим можна поділитися і про що писати, не беручи вже на себе відповідальності за активне служіння.

Є дуже багато людей навколо, яким потрібно проповідувати Євангелію Царства Божого. Є надзвичайно багато людей, які потребують душепіклувальника. Тому без служіння Господь нас не залишить і я радію, а не засмучуюсь!

Головне для нас - бути з Господом і приносити радість серцю Батька! Нехай буде тільки воля Господня!

«Яке його ім'я, такий він і є...»

Читаючи сьогодні Слово Боже, замислилась знову над історією народження і наречення імені останнього з дванадцяти патріархів, синів Якова, - Веніяміна.

Принагідно згадала, що навесні минулого року, одна ситуація в житті дорогих мені людей, вже змушувала мене приділяти увагу цьому питанню. Тоді я нічого для себе не записувала тож, цього разу, вирішила залишити для себе нагадовалочку😉

В назві цього допису я використала фрагмент зі слів Авігеї, коли вона говорила з Давидом про свого чоловіка Навала (1Самуїла / 1 Царств 25:25).

А поразмислюємо над фрагментом з Книги Буття, який є на картинці. Отже.

Нам потрібно враховувати (брати до уваги) традицію, яка була в єврейському народі: в імʼя, певним чином, закладалося (програмувалося) майбутнє людини. Зазвичай мати, народжуючи дитину, давала їй імʼя (окрім тих випадків, коли Бог втручався знаючи, що вона не назве вірно).

Отож, знаходячись у смертельному стражданні пологів, помираюча Рахіль дає імʼя сину, виходячи із власного болю - «Υἱὸς ὀδύνης μουʼ» - Беноні. Дослівно це означає «Син мого страждання», «Син моєї скорботи/біди».

Яків/Ізраїль, який безмежно кохав Рахіль, відчуває інакше і переназиває сина «Βενιαμιν» - Веніямін.

Ми не знаємо достеменно його мотивів. Можливо, він не бажав, щоб ім'я останнього сина постійно ворушило його скорботу про втрату Рахілі? Але дослівно це означає «Син моєї сили», «Син моєї правиці» (тобто «щасливий», оскільки євр. «аven» - «скорбота», може мати форму «оn», яке означає силу) або «Син півдня» (народжений на півдні, оскільки південь у традиційному мисленні ізраїльтян знаходився з правого боку, тоді як решта синів народилися північніше), тим самим визначивши йому місце пошани в його будинку.

Нова Женевська навчальна Біблія коментує цю історію з народженням 12-того сина Якова так:

«Беноні. Плач Рахілі про свою дитину віщує муки народження, які пізніше зазнає її народ, народжуючи на світ новий вік, вік благодаті.»

Маються на увазі слова, які записані в Євангелії від Матвія 2:17-18, де він цитує пророка Єремію:

«Так говорить Господь: У Рамі лунають звуки голосіння та гіркого ридання, — Рахиль оплакує своїх дітей. Вона відмовляється від розради через долю своїх дітей, бо їх вже немає.

Так говорить Господь: Перестань голосити, нехай твої очі не проливають сліз, — адже будеш мати нагороду за свій труд, — говорить Господь, — вони повернуться з ворожого краю.

Є для тебе надія на майбутнє, — говорить Господь, — діти повернуться у свої кордони.»

(Єремії 31:15-17, Сучасний переклад)

Тому, хоч який би був мотив, але переназвав Яків сина пророчо: «скорбот і болі не уникнути, але через страждання прийде перемога».

І ми всі, при даванні імен дітям, також маємо водитися Святим Духом, тому що яким буде ім'я, такими ми й будемо.

Хрещення Господнє

«Це ж 6 січня свято Хрещення Господнього за новим календарем?»

Чи вже довелось Вам, друзі, почути подібне запитання в цьому році?

Мені довелось почути його вже кілька разів і тому, напевно, прийшло на серце нагадати собі самій і вам, мій любий читаче, історію, в честь якої колись і було запроваджено людьми це свято.

Свято, яке багато хто святкує навіть не замислюючись над тим, що саме святкується, а просто заради виконання тих чи інших традицій.

В Україні це свято також має назву Богоявлення і народну назву ВодОхреще. Популярна західнохристиянська його назва - свято Трьох королів.

Прадавні витоки свята в так званій спільноті «рідновірів» мають назви «Водокрес», або «Свято богині Дани», яку величають як покровительку води.

Тобто, ми бачимо, що станом на сьогодні, свято увібрало в себе безліч язичницьких, християнських і псевдохристиянських обрядів, центральне місце серед яких займають обряди, так чи інакше, пов'язані з водою. Серед них, наприклад, традиція вирубування з льоду великого хреста («йордан») і купання в спеціально пробитій ополонці (яку називають «йордань» в спогад хрещення Христа в Йордані); освячення води, крейди та ладану, набирання «святої» води (за переказами, у ніч на Водохреще звичайна вода отримує цілющу силу), яка весь наступний рік допоможе «зцілюватися» від хвороб, відганяти демонів тощо.

Писати про ще цілу купу речей, які насправді не мають жодного відношення до Хрещення Господа нашого Ісуса Христа, я не маю жодного бажання. Замість цього, друзі, я пропоную вам почитати зі мною Слово Боже і хоча б трішечки порозмірковувати над тим, що може принести корисні зміни в наші життя. Почитаймо Євангелію від Матвія.

«Тоді прийшов Ісус з Галилеї на Йордан до Івана, щоб у нього хреститися.

Іван же стримував Його, кажучи: Це мені потрібно від Тебе хреститися, а Ти йдеш до мене?

Відповідаючи, Ісус сказав йому: Облиш тепер, бо так належить нам виконати всю правду.

Тоді Іван допустив Його.

Охрестившись, Ісус відразу вийшов з води. І ось відчинилися Йому небеса, і Він побачив Духа Божого, Який спускався, як голуб, та сходив на Нього.

І ось, почувся голос з неба: Це є Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав.» (Матвія‬ ‭3‬:‭13‬-‭17‬ ‭CUV‬‬)

Перш, ніж ми з вами почнемо розмірковувати над цією історією, пропоную прочитати ще фрагмент з Євангелії від Івана.

«Наступного дня він [Іван Хреститель] бачить Ісуса, Який іде до нього, і каже:

Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу! Це Той, про Кого я казав, що за мною іде Чоловік, Який був ще до мене, бо Він був раніше від мене. Я не знав Його, але я прийшов хрестити у воді, щоб Він з’явився Ізраїлеві!

І засвідчив Іван, промовляючи:

Бачив я, що Дух сходив, мов голуб, із неба, і залишився на Ньому.

Я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені:

Над Ким побачиш Духа, Який сходить і перебуває над Ним, – Він Той, Хто хрестить Духом Святим.

І я побачив, і засвідчив, що Він – Божий Син.» (Івана‬ ‭1‬:‭29‬-‭34‬ ‭CUV‬‬)

Ось так, достатньо коротко, описано Євангелістами історію, з якої ми безпосередню дізнаємося про Господнє Хрещення. З усього, що в тексті я виділила червоним, хочу зупинитися лише на двох словах - «хрещення» і «правда». Розглянемо їх і спробуємо хоч трішечки глибше зрозуміти все те, що відбувалося на Йордані майже дві тисячи років тому.

Залишайтесь спокійними

Словами з Вихід 14:14 Мойсей підбадьорює ізраїльтян одразу після виходу з Єгипту. Можливо, він розумів, що природна людська реакція в моменти невизначеності - це постійні стрибки між тривогою і відчаєм?!.

Насправді, відчуття невизначеності краде мир з наших сердець, забирає спокій і дійсно може спровокувати погіршення здатності вирішувати проблеми або зниження концентрації уваги настільки, що стаємо менш гнучкими і ефективними.

Це, в свою чергу, збільшує шанси на здійснення нерозумних вчинків і робить нас більш вразливими до переживання тривоги, депресії чи стресу.

Ось чому, друзі, моя постійна молитва до Бога і побажання для вас: завжди дивитись на Проводиря і Вершителя віри, - на Ісуса!

В наші важкі і перенасичені різноманітною інформацією часи, вкрай важливо навчитись сконцентровувати свої думки на тому, що дійсно важливе і здатне наповнювати нас миром посеред штормів, відновлювати спокій.

Цього можливо досягти, спрямовуючи своє серце до Божих істин. Адже саме Бог і Є наш мир!

Хочу поділитись з вами трьома порадами, які я прочитала і вони здалися мені доречними для кожного, хто потребує оновлення миру і спокою.

«Спокій — це така дисципліна, яка вимагає тривалої та усвідомленої практики. Так як же практикувати перебування в спокої? Один практичний спосіб — це виконання трьох кроків:

1. Визнайте свою обмеженість.
2. Відкладіть свої очікування.
3. Ухопіться за Божі обіцянки.»

Улюблені!

Незалежно від того, з чим ми зіткнемося в наступні дні і тижні, пам'ятаймо, що для Бога немає нічого невизначеного у наших обставинах. Він Є Перший і Він - Останній, Він -Альфа і Омега. Він знає кінець кожного з нас раніше від створення світу.

Він діяв у моєму і вашому минулому, Він з вами і зі мною в сьогоденні, і Він тримає в Своїх руках моє і ваше майбутнє.

Довіряю Тобі, мій люблячий Небесний Батько! Міцно тримаюся Твоїх Слів! Вірю і знаю: Ти Є добрий Бог!

Адвент Різдва. Свічка ангелів (Свіча Любові)

Дорогоцінні! Добігає закінчення останній тиждень перед Різдвом - Адвент Любові. Сьогодні в зібраннях запалено четверту свічу -  Свічку ангелів (Свічу Любові). За три дні Різдво!

У нас, в Україні, достатньо важко зараз говорити і навіть писати про любов... Тотальний біль десяте Різдво поспіль і третє - просто нестерпний тотальний біль…

Коли ворог душ людських, руками агресора, намагається нас задавити ненавистю; коли кожного дня гинуть мирні люди, а наші мужні світлі воїни покладають за нас свої життя; коли ми постійно стаємо свідками вбивств і смерті... Єдину втіху ми знаходимо лишле в Тому, Хто насправді є Любов! Тому завжди, а особливо в цей важкий для нашої країни час, нам просто необхідно тримати свій погляд на нашому Проводирю і Вершителю віри, на Господеві Ісусі Христі!

Святкуючи Різдво давайте не будемо захоплені святкуванням більше, ніж Тим, Кому воно належить! Памʼятаймо Ісуса, тому що Різдво - Христове! Це про Його Народження! Важливо також пам'ятати, що Різдво - це не лише святкування народження Немовляти Ісуса. Це - втілення, прихід з Небес обітованого Месії, Сина Божого. Це - любов, яка більша за весь Всесвіт, тому що це - жертва, принесена заради кожного з нас.

Ціна мого і твого життя у Вічності - це смерть Сина Божого, Ісуса Христа, Господа нашого. Божа любов, яка відкрилась світові у вигляді Немовляти, мала пройти через біль і страждання, об’явитися Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, щоб дати нам дар Вічного життя.

Друзі! Різдво - це історія про безумовну любов. Адже Бог виявив Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми з тобою були ще грішниками.

«Божа любов до нас виявилася в тому, що Бог послав Свого Єдинородного Сина у світ, щоб ми через Нього жили. Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас і послав Свого Сина як примирення за наші гріхи. Улюблені, коли Бог нас так полюбив, то й ми повинні любити одне одного!» (‭‭1 Івана‬ ‭4‬:‭9‬-‭11‬ ‭CUV‬‬)

Бог Є Любов! Його Любов не тільки пробачає, але відновлює і змінює наші серця. Його Любов бачить нашу гріховність, страхи, сумніви, але все одно каже: «Ти - мій. Я люблю тебе»! Адже Він вибрав нас у Собі раніше від створення світу і знає ким ти і я зможемо стати завдяки Його благодаті!

Божу Любов неможливо заробити чи заслужити, вона не залежить від нас: її можна лише прийняти. Божа Любов діє навіть тоді коли ми відчуваємо себе безнадійно слабкими, коли наші серця розбиті, коли ми зневірилися або що. Божа Любов змінює все!

Так само, як Ісус не боявся болю, презирства і приниження тоді, коли йшов на Хрест, Він готовий прийняти кожну людину, яка відкриє своє серце Йому сьогодні.

Різдво Христове – це нагадування про те, що ти і я - ми - ніколи не самотні!

Навіть якщо я чи ти неодноразово падали, навіть якщо самі поставили на собі хрест, - Він не викреслив нікого з нас! Навіть зараз, в цей найважчий для кожного українця час, навіть посеред найтемнішої темряви Божа любов завжди поруч!  Ісус настільки близький до кожного, хто закликає Його Ім'я в істині!

Його Любов підтримає,  відновить надію, оновить віру і геть прогонить страх. Присутність Його Любові замінить сум на радість, а ніжний дотик Його Духу перетворить самотність на глибоке відчуття Божої присутності!

Чи знаєш ти Його, мій любий друже? Чи стала Його Любов тою живою реальністю, яка змінює твоє серце кожного дня, щохвилини? Чи дозволиш ти цій Любові повністю змінити тебе?!

Мій вибір і моя молитва: Господи! Зміни моє серце, зміни мене,  навчи мене любити так, як любиш Ти! Нехай Твоя воля, яка є на Небі здійсниться в моєму житті! Що я маю вчинити?

А що обираєш ти, мій друже?

Свічка Пастухів (Свіча Радості) : продовження

Добігає закінчення вже третій тиждень Адвенту Різдва. А я продовжую читати історію приходу в цей світ Сина Божого і розмірковувати над деякими її фрагментами.

В неділю, коли було запалено Свічку пастухів, ми говорили про пастухів, як обраних Господом учасників цієї найочікуваннішої події, щоб потім сповістити цю Добру звістку багатьом людям. Ми вже відзначили критерії Божого обрання - їхню щирість і готовність виконувати волю Божу.

Знаєте, друзі, мені здалася дуже вдалою картинка, яку ви можете бачити ліворуч вгорі, тому що приблизно так я уявляла собі їх «прийшли». Скільки разів я читала цю чудову історію, мені завжди здавалось, що ставши свідками слави Небес, яка їм відкрилася й почувши слова ангела, їхні серця так запалали, що вони просто понеслись, а не пішли!

Месія народився! А вони, ті, які були далеко від суспільства, стали першими свідками цієї великої таємниці! Хіба тут можливо просто йти?! Тут летітимеш, немов на крилах!

Вони не мали найменшої уяви про те, де саме знаходиться цей хлів і не знали, як саме вони його знайдуть, але Божий вогонь, який запалав у їхніх серцях, вабив їх і направляв.

Адвент Різдва. Свічка Пастухів (Свіча Радості)

Сьогодні, милістю Божою маємо 15 день Адвенту Різдва і на недільних Богослужіннях (в деяких церквах*) було запалено третю свічку – Свічку Пастухів чи Свічу Радості!

Це та радість, друзі, яку Ангел Господній сповістив пастухам, явившись їм у великій славі. Почитаймо Слово Боже:

«А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару.

Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом.

Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь.

А ось вам ознака: знайдете сповите Немовля, Яке лежить у яслах.

І раптом з’явилася біля ангела сила‑силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували: Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!» (Лукі‬ ‭2‬:‭8‬-‭14‬ ‭CUV‬‬)

Відтепер з Небес на землю, в подобі людини, зходить істинне Боже Світло і Свою добру волю Батько виявлятиме в/через людей, оскільки саме заради них, людей, улюбленого творіння Бога, і відбувається ця довгоочікувана подія! Яка ж це велика радість!

Радість також у тому, що прихід в цей світ Сина Божого одразу починається з підтвердження слів Господа, які Він сказав колись пророку Самуілу про Саула:

«Але Господь сказав Самуїлові: Не дивись на його вроду, та на його високий зріст, тому що Я його відхилив. Адже Бог дивиться не так, як дивиться людина. Людина дивиться на обличчя, а Господь дивиться на серце!» (1 Самуїла‬ ‭16‬:‭7‬ ‭CUV‬‬)

Він бачить наші серця (Він - Всюдисутній, Всюдиприсутній і бачить все), судить і зважує всі наміри наших сердець! Він обирає немудре й немічне аби засоромити премудрих і сильних!

Друзі, думаю що і ви розмірковували над тим, чому Господь обрав Давида, взявши його від овець і саме його назвав людиною по серцю Своєму? Чому саме пастухи стали першими, хто дізнався про народження Спасителя?! Чи це не дивно, що таке велике благословення отримали від Господа найменш видатні й шановані, а не ті, які мешкали в палацах?! 

А можливо це стало саме тому, що хоча вони жили далеко від суспільного життя, але вони як ніхто вміли турбуватись за інших? Так, вони жили серед овець, але в їхніх серцях була готовність служити і відкритість для Бога.

Думаю, що саме тому третя свіча Адвенту була названа Свічка пастухів і має другу назву - Свіча Радості!

Найбільш велика радість в тому, що народився Спаситель!

А ще - радість в тому, що Бог дивиться не на зовнішнє, а на внутрішнє - Він бачить моє і твоє серце. Він обирає Собі людей за готовністю їхніх сердець почути, послухатись і прийняти Його послання і через них втілює Свій плани. Такими людьми в історії народження Спасителя стали проста юдейська дівчина Марія, щирий добрий плотник Йосип і звичайні пастухи з серцями, відкритими для Бога.

Свічка пастухів — це нагадування, що найцінніше в нас — це наші відкриті серця, готові прийняти Його любов. Наш Бог є Незмінний і Вірний - і це міцне підґрунтя нашої радості, друзі.

Радіймо!

_____

* це уточнення роблю тому, що дехто дивується «свічкам»))

Тому хочу зробити наголос на тому, що традиція ця людська. В Біблії про запалення чотирьох свічок і про віночки не йдеться. Перша згадка про про святкування Адвенту в західній церкві належить до IV століття. Але хоча це святкування - запроваджена людьми небіблійна традиція, особисто мені вона подобається тим, що дає можливість не тільки самій, перечитуючи Євангелію, ще і ще досліджувати своє серце, але й кожного дня, протягом чотирьох тижнів, ділитись Христом з тими, для кого Різдвяні свята - в першу чергу кількість страв на столі і придбання подарунків...

Дух і Наречена кажуть: гряди, Господи!!! Тому радіймо, брати й сестри: Христос близько!

Вифлеємська Свіча (Свіча Миру) : продовження

Закінчується другий тиждень Адвенту Різдва. Запалено вже дві свічі: Свіча Надії і Свіча Миру.

Прийдешньої неділі в наших зібраннях буде запалено третю свічу - «Свічку пастухів» або Свічу Радості.

Перечитуючи в ці дні історію Божих обітниць, а також Євангельську оповідь, я раптово подумала: скільки разів я читала і перечитувала історію народження в світ нашого Спасителя, але чомусь особа Йосипа, чоловіка Марії, була в мене поза достойною увагою!.

Трапилось так, що завжди в центрі моєї уваги була саме Марія. Дійсно, є всі підстави бути зосередженими на вчинку цієї простої юдейської дівчини, адже якби Марія не підкорилася Богу і відмовилася від Божого задуму, то величної історії спасіння могло б не статися. Її смирення, її готовність довіряти своєму Господу стали ключем до виконання великого Божого плану. Більше роздумів про це ви можете прочитати і послухати в нотатці «Предопределение» (див. сайдбар праворуч 👉🏻).

А от про Йосипа, який став земним батьком Ісуса, ми знаємо, насправді, доволі мало. Знаємо, що він не був священником, а був теслею, людиною яка працювала своїми руками. Знаємо, що він походив з дому та роду Давидового, з коліна Юдиного. Знаємо також, що Йосип мав благородне, любляче і мʼяке серце, а також те, що він любив Бога був людиною богобоязлививою й покірливою.

Це ми стверджуємо тому, що бачимо як він вчинив з Марією, зарученою йому жінкою. Коли Йосип дізнався, що його наречена вагітна (а він ще не знав в цю хвилину, що завагітніла вона від Святого Духа), то він демонструє зразкову реакцію. Незважаючи на, ймовірно, глибоку образу, він «будучи праведним і не бажаючи її ославити, вирішив таємно відпустити її.» (Матвія 1:19 CUV)

Він хоче захистити Марію від ганьби, яка загрожуватиме їй смертю. Адже в Ізраїлі заручини вважалися надзвичайно серйозним дійством. З часу заручин наречений і наречена, хоч і не жили разом, юридично ставали чоловіком і дружиною, маючи всі відповідні права, включаючи права вдівства та спадкування майна.

Відповідно, вагітність нареченої вважалась перелюбом (подружньою зрадою) і, згідно із Законом, мала б каратися смертю*.

Адвент Різдва. Вифлеємська Свіча (Свіча Миру)

Сьогодні на Богослужіннях було запалено другу свічку Адвенту Різдва і означає це, що ми вступили в другий передріздвяний тиждень.

Як ми говорили вчора, друга свіча має назву Вифлеємська свіча або Свіча Миру і нагадує нам про те, що Бог, який є наш мир, присутній навіть у найскладніших та найбільш заплутаних ситуаціях.

Давайте на самому початку приділемо трішечки уваги значенню самого слова «мир». Це нам необхідно зробити, щоб вірно розуміти про який саме «мир» ми говоритимемо і уявити бодай частину того благословення, яке ми отримуємо в союзі з Богом миру.

В умовах, коли ми в Україні, майже чотири роки живемо в умовах повномасштабної війни, розв'язаної нашим північним сусідом, слово «мир», для більшості з нас, означає в першу чергу «відсутність війни, смерті, руйнувань, горя».

Але чи тільки таке значення воно має? Якщо навіть Сам Господь має одно з імен Яґве-Шалом, то можливо слово «мир» вказує на щось набагато глибше і краще?

В Біблії ми зустрічаємо два основних слова, які перекладено словом «мир».

В Старому Заповіті це слово [shaw-lome'] «шалом» וםֹלש - «мир, благополуччя, добробут, здоров'я, безпека, дружелюбність».

В Новому Заповіті йому відповідає слово [ейрЕнен] ειρήνην зі значенням «спокій, мир, безпека; часто благополуччя». 

Слово «шалом» утворено від кореня, що має надзвичайно глибокий сенс і настільки багатогранне значення, що перевести його у всій повноті на іншу мову просто неможливо. Крім «миру», «спокою» і «благополуччя» цей корінь виражає значення «єдність, цілісність, цільність», «повнота», «досконалість» і «удосконалення», «ідеальність», «завершеність».

У тлумачному словнику Евен Шошан, «шалом» визначається дуже цікаво і глибоко: «реальність» від realis (лат.) - речовий, дійсний. 

«Великий мир (шалом) у тих, що люблять Твій Закон! Вони не спотикатимуться.» (Пс.118:165)

Подібне ми зустрічаємо на сторінках Нового Заповіту, коли Ісус говорить Своїм учням:

«Мир (шалом) залишаю вам, Мій мир (шалом) Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається.» (Iвана 14:27)

Як ми бачимо, дійсно цей мир - шалом дуже важливий і визначає нашу реальність, нашу дійсність. Ісус, звертаючись до своїх учнів, говорив, щоб вони несли таку реальність в доми людей, щоб вони були людьми миру, тобто шалому:

«Входячи ж до дому, вітайте його, [кажучи: Мир (шалом) цьому дому!] І якщо дім буде достойний, нехай зійде ваш мир (шалом) на нього; якщо ж не буде достойний, ваш мир нехай повернеться до вас.» (Матвія 10:12-13)

Через пророка Міхея Господь промовляв до Свого народу:

«Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, – найменший серед Юдиних тисячників. З тебе вийде за Моєю волею Той, Хто буде Владикою в Ізраїлі, – хоч Його походження від початку, від часів віковічних.» (5:1 CUV)

Дорогоцінні! Давайте спробуємо уявити собі цю історію: вагітну Марію, яка знаходячись на дев'ятому місяці, разом зі своїм чоловіком Йосипом, змушена була здійснювати надважку подорож з Назарету до Віфлеєму.

Це була далеко не ідеальна подорож! Не в комфортному позашляховику з кондиціонером і можливістю полежати на задньому сидінні. Це був важкий шлях через всю юдейську землю: вагітна жінка, яка була вже напередодні пологів, їхала сидячи верхи на ослику…

Суха земля, пил, спека вдень, холод вночі, без можливості комфортно відпочити і прийняти душ в пʼятизірковому готелі… Зрештою, коли вони приїжджають в місто, то замість комфортного житла, вони мають зупинитись на ночівлю в загоні для тварин з відповідним комфортом і запахом…

Про це, можливо, легко читати але, напевно, мало хто з нас, теперішніх, погодився би ризикнути так подорожувати. Це зможе тільки та людина, яка подібно до Марії, всім серцем любить і довіряє Богу, яким покликана.

Але насправді, Віфлеєм став символом того, як Бог часто діє в нашому житті. Він обирає щось немудре, немічне, понижене, неіснуюче й недосконале аби засоромити премудрих і сильних, позбавити сили існуюче! Саме ці обрані, які малі в своїх очах, але щиро посвячені Богу всім своїм серцем, стають частиною Його великого плану, інколи самі цього не розуміючи до кінця.

Так, маленьке містечко Віфлеєм стає місцем найбільшої події в історії людства - місцем народження Спасителя, бо саме так вирішив Бог.

Улюблені! Наш незмінний Бог часто діє в тих місцях і моментах, де ми не очікуємо побачити Його руку. І навіть зараз, в найважчі часи для нашої країни, коли навкруги біль і смерть, коли нам здається, що всі наші мрії помножилися на нуль і плани розпалися…

Навіть в цей час Бог готує для нас щось набагато більше і важливіше, ніж ми могли мріяти:

• Його досконалий мир,
• Його присутність посеред скорбот,
• Його захист і благословення,
• Його світло, яке ніколи не зможе перемогти темрява!

Найголовніше для нас в будь-який час, а особливо в ці передріздвяні дні, - перебувати у Христі, в Його Слові, знати Його і бути з Ним, навчаючись від Нього любові, лагідності й покірливості.

Нехай же мир Божий, який перевищує всяке розуміння, збереже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі, дорогоцінні друзі!