Там, на горі

Абсолютно зрозуміло, що це ви-пад-ко-вість! Чистої води випадковість - останній допис Гора: в житті Ісуса і для нас і сьогоднішній допис...

От воно просто «випадково співпало», що хтось з моїх фейсбук-друзів «аналізував» мій контент і, залишивши реакції, нагадав мені спогад про останній випуск євангелістів і душепіклувальників в нашій Школі інтенсивної підготовки при Worldwide Gospel Center Випуск цей відбувся у 2020 році… а далі ковід… повномасштабна війна…

Публікацію цього спогаду я супроводила роздумом, який зараз так торкнувся мого серця, що я вирішила його забрати в свій «щоденничок» без купюр*.

👇👇👇

Звичайно, це - не життя минулим, адже неможливо йти вперед з головою, поверненою назад.

Це - величезна вдячність Богу за все, що було в житті: за щасливе й гірке, за радість і сльози, за добре і зле.

Адже в усіх цих шляхах Він був зі мною, навіть тоді, коли мені здавалось, що Його немає і Він забув про моє існування.

Адже і мені у важкі часи доволі часто приходиться (навіть досі) задаватися питаннями типа «чому», «як так», «де» і таке інше… Тому до вподоби і по серцю мені щирість людей, які називають речі саме так, як відчувають їх в цей час.

Адже справжня віра і справжня духовність не в тому, щоб тільки сказати «як написано». Ні.

Справжня віра в тому, щоб продовжити жити так, як очікує від мене Бог, не зважаючи на те, що «не бачу, як написано», «не відчуваю так», проходжу свою внутрішню боротьбу, чи не маю повне розуміння.

Найбільше зусиль ми прикладаємо тоді, коли підіймаємось вгору, але найважче завжди спускатися з гори додолу.

Через споглядання Божого творіння ми пізнаємо велич Бога, чи ж не так?

Там, на горі, в Його присутності, все відкривається перед очима, як на долоні!

Там, на горі, в Його присутності, переживаєш найвищий мир, любов, спокій, красу і тишу. Не відчуваєш часу, втікає біль… ти є в присутності Вічного. Умиротворення.

Там, на горі, Він провадить вглиб, відкриває Свої найглибші глибини…

І як же важко звідти повертатись вниз, до «звичайних» речей, де дуже часто відчуваєш протилежне…

Але саме задля того, щоб ти зміг жити в силі тут, внизу, Він і підняв тебе на гору, а потім допоміг здолати шлях з гори.

Тут, в моєму повсякденні, Ти той Самий, Незмінний. Таким Ти був вчора, Є сьогодні і будеш завтра. І я не просто вірю в це - я це твердо знаю.

Ти більший за мої нерозуміння, вагання й непослух.

Ти сильніший за мої «не можу».

Ти терплячіший за мою впертість.

Ти - безмежно люблячий Тато.

Господи, без Тебе я не можу ні-чо-го! навіть зробити вдих і видих, бо Ти - моє життя і дихання.

Люблю Тебе, мій Небесний Батько! Дякую за минуле, теперішнє і майбутнє. Прославляю Тебе, мій Господь. Амінь

*текст написано 17 серпня 2024 р.

Найважчий рік життя

Мій допис с Фейсбук.

Навіяло…

Останні два дні, коли заходжу в соцмережи, у стрічці дуже багато споминів від друзів про те, як вони пережили початок повномасштабного вторгнення росії і цей, найдовший, останній рік життя.

Перечитуючи їхні емоції, сама немовби знову опиняюся в страшному 24 лютого 22… і звичайно згадую себе…

Вирішила й собі на стіні залишити, для пам'яті, кілька тезисних згадок про перші дні і місяці найжахливішого року життя… 

• Проснулись, як і всі кияни, від вибухів… рашисти бомбили моє рідне місто...

Перша думка: «дякую Тобі, Господи, що попередив» (відео є на моєму блозі). 

І одразу, у відповідь, внутрішнє розуміння: «ти повинна допомагати людям, проповідувати Євангелію і молитися за своє місто, не залишаючи його; робити все можливе, щоб збереглася церква».

Друга думка: «де взяти ліки і памперси для мами і всіх людей, які знаходяться в пансіонаті?!»

Далі… роботу в мене відмінили, а чоловік, зібравши документи й такий собі «тривожний чемоданчик» побіг на роботу, а я - шукати працюючі аптеки, щоб закупити памперси для лежачої Мамулі…

• Як виявилося, більшість магазинів і аптек зачинені, а в пансіонаті немає навіть хліба, тому що кожен ранок там купляли свіжий… Завдання помножилися…

• Все ускладнювалося тим, що долати  пішки такі відстані мені було надскладно (потім чоловік вже  їздив веліком).

• Щось знайшла! Повезло: добрий чоловік підвіз майже до пансіонату за копійки!

Додому пішки, під вибухи і ледве тягнучи ноги…

• Увечері - домашня група в он-лайні, молилися і спілкувалися під вибухи…

• Потім розпочалися спільні молитви по 2-3 години тричі на день…

• Найважчий біль - відносини з рідними, які всі на росіі та Білорусі: чомусь в один день я - улюблена сестричка, племінничка і тітонька - перетворююсь на брехуху, бо кажу правду про обстріли нашого Києва та інших мирних міст, звичайних житлових будинків… їх зомбоящик перемагає «кровні узи»… рідних вже не маю…

• Інтернет-війська, рядовий… очі… залишаю тільки опір дезінформації…

• Завдяки опублікованому 22 лютого відеозверненню, мені почали телефонувати і писати люди. Більшість з них я навіть ніколи не бачила… Всі вони потребували молитви, благочестивої поради, втішення і просто поплакати разом…

• Закінчуються ліки і памперси… Скласти перелік необхідного, знайти волонтерів, домовитися, щоб привезли… Хвала Богу за наших людей!!! Вони найкращі в світі!

• Коли обстріли наближались вже зовсім близько (10-15 км) і вдома, на 8 поверсі, диван в кімнаті з лоджією, що перетворився на основне робоче місце, скакав по кімнаті до дверей, - було страшно, але Слово, яке Господь дав 22 лютого, тримало мене: «Господь Царює!»

• Він не полишив Свій Величний Трон, Він, як і завжди, тримає Всесвіт у Своїй руці!

Якщо Господь не збудує дому, — даремно трудилися будівничі!

Якщо Господь не стерегтиме місто, — даремно на варті стояв сторож!

Будь хороброю, душа і стій до кінця, - адже Господь поруч!

• Майже до кінця березня з телефоном біля вуха 24/7… ні їсти, ні спати не можеш…

• Вдень знайти час і вийти з Евангеліями під супермаркет, до якого стоїть черга: можливо хтось потребує молитви і підкріплення? А можливо хтось прийме Христа?

• 23 березня… Матуся пішла…

Напередодні Дух Святий дав розуміння: їхати до неї терміново, помазати оливою і підготувати до погребіння…

•Знайшли таксі і зранку встигли помолитися 🙏🏻 під кінець молитви, на короткий час, Мамині очі, які вже дивилися кудись повз мене, наповнюються свідомістю і Мама благословляє мене 🙌 потім рукою поправляє моє волосся, яке вже місць без догляду, і незадоволенно покачує головою… (навіть залишаючи землю Мама залишалася справжньою найкрасивішою в світі жінкою)… Надвечір Мама пішла…

• Як поховати, виконавши її бажання?! Віддати тіло землі не можливо: Київ закрито, а всі кладовища далеко за містом… Всіх померлих тільки кремують… черга настільки велика, що на прощання дається 5-10 хвилин… Вибач, Матуся, не виконала твого бажання… не змогла… Все було не так, як би хотілося… Слава Господу, що ти не здатна була  розуміти про війну…

• Тепер на двох у нас залишилася одна мама і чоловіку трохи менше кілометрів намотувати на велосипеді… а в мене відчуття, що моя місія на землі завершена і тепер я вже нікому не потрібна… 

• За вікном все ближче вибухи, а нагорі сусід, врубивши на максимум реп, скаче так, що ми з чоловіком навіть не чуємо один одного… Здається, що весь світ збожеволів…