Добігає закінчення вже третій тиждень Адвенту Різдва. А я продовжую читати історію приходу в цей світ Сина Божого і розмірковувати над деякими її фрагментами.
В неділю, коли було запалено Свічку пастухів, ми говорили про пастухів, як обраних Господом учасників цієї найочікуваннішої події, щоб потім сповістити цю Добру звістку багатьом людям. Ми вже відзначили критерії Божого обрання - їхню щирість і готовність виконувати волю Божу.
Знаєте, друзі, мені здалася дуже вдалою картинка, яку ви можете бачити ліворуч вгорі, тому що приблизно так я уявляла собі їх «прийшли». Скільки разів я читала цю чудову історію, мені завжди здавалось, що ставши свідками слави Небес, яка їм відкрилася й почувши слова ангела, їхні серця так запалали, що вони просто понеслись, а не пішли!
Месія народився! А вони, ті, які були далеко від суспільства, стали першими свідками цієї великої таємниці! Хіба тут можливо просто йти?! Тут летітимеш, немов на крилах!
Вони не мали найменшої уяви про те, де саме знаходиться цей хлів і не знали, як саме вони його знайдуть, але Божий вогонь, який запалав у їхніх серцях, вабив їх і направляв.
Вони залишили все те, чим жили до цієї хвилини, залишили своїх овець і понеслись в темряву ночі, щоб зустрітися не просто з немовлям у яслах, - зустрітися з Самим Богом, який вибрав їх, щоб явити Свою велич і Свою доброту через простоту і вірність!
Смиренність стає могутньою, а простота — силою, що здатна змінити світ! Ті, хто були найменшими, хто не мав ані суспільного визнання, ані багатств стали першими, хто побачив Ісуса!
Мене це захоплює, друзі! Божий вибір перевертає все, що ми звикли рахувати значущим і важливим!
В історії про втілення й народження Сина Божого є ще кілька важливих дійових осіб. Про одну з них - царя Ірода - мені не хочеться говорити зараз нічого (можливо через певні асоціації з сучасним іродом, тільки ще більш кровожерливим і боязливим).
А от мудреці зі сходу точно заслуговують не тільки на згадку, але й хоча б декілька добріх слів!
«Коли ж Ісус народився у Вифлеємі юдейському за днів царя Ірода, то до Єрусалима прийшли зі сходу мудреці, запитуючи: Де Цар юдейський, Який народився?Бо ми побачили Його зорю на сході й прийшли поклонитися Йому.Почувши це, цар Ірод занепокоївся, а з ним і весь Єрусалим...Вислухавши царя, вони пішли; і ось зоря, яку побачили на сході, йшла перед ними, доки не зупинилася над місцем, де було Дитя.Побачивши зорю, вони зраділи дуже великою радістю. І, увійшовши в дім, побачили Дитя з Його матір’ю Марією.
Уявіть собі тих мудреців, друзі! Скоріше за все вони були не дуже молодими людьми. Вони досліджували не тільки зірки на небі, вони також досліджували пророків. Співставивши зірки зі словами пророка «І ти, Вифлеєме, земле Юдина, нічим не менший серед інших володінь Юди, бо з тебе вийде Вождь, Який пастиме народ Мій, Ізраїля», вони негайно вирушають в дорогу.
Мудреці, як ми бачимо далі з принесених ними дарів, були заможними людьми. Аж тут перед ними не палац і не велична оселя, навіть не простий будинок, а хлів!
І саме в цьому хліві, з відповідним запахом і «комфортом», у звичайних яслах, змайстрованих для тварин, лежало маленьке й беззахисне немовля!
Це був саме Той юдейський Цар, якого вони шукали! Але не земний володар, а Цар Всесвіту, Спаситель світу!
Друзі! Закінчуючи свої дуже коротенькі роздуми в цей особливий передріздвяний час, мені ще раз хочеться дещо акцентувати (чи зробити деякі практичні висновки) для нас.
Часто буває, що ми шукаємо Бога в якихось великих подіях, або на конференціях з участю гучних імен, або в особливих проявах чи зовнішніх ознаках. Якщо бути чесними перед самими собою, бувало таке?
Але ж наш Господь Ісус, Цар над царями і Пан над панами, прийшов до нас у такій простоті! Тож ми, подібно до Марії і Йосипа, пастухів і мудреців, повинні навчитися бачити Христа Ісуса в простому, незвичному або неочевидному. Ми повинні навчитися жити, поклоняючись Господу всім своїм життям. Адже поклонятися Христу - це означає визнавати Його велич у найменших речах, бачити Його вагомість в усьому і слідувати Йому з чистим серцем.
Поклонятися Ісусу - це бути готовим змінюватися внутрішньо і зовні, наприклад: ставити Бога на перше місце у своїх пріоритетах, у стосунках і відносинах з людьми, в роботі (все, що робимо - робити, як для Нього і в Його славу), віддавати Богу все, що ми маємо. Поклонятися Богу означає готовність відмовитись від власних планів, коли Божа воля веде нас іншим шляхом.
Поклонятися Богові - це вчитися любити, як любить Він і ту любов, яку Він проявляє до нас, дарувати людям, які нас оточують.
Улюблені! Давайте в цей Адвент приймемо в своїх серцях тверде рішення бути тими, кими Ісус назвав нас, коли проголошував Свою проповідь на горі: бути «світлом для світу» і «містом, що стоїть на горі»! Адже Він звелів нам йти до тих, хто в темряві, приносити надію та мир туди, де панує біль і розчарування, бути Його посланцями, відкритим листом любові в усьому, що ми робимо. Амінь.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Мир Вам! Благодарю за Ваш отзыв. Да благословит Вас Господь.