Про різні сторони однієї історії...

Здавалося б: ну що за назва для нотатки?) Тим більше, що так довго зберігала мовчанку! Йой!

Можливо, ви будете повністю правий, друже, якщо подумали так 😍 Але, зважаючи на те, скільки разів останнім часом мені довелося використовувати фразу «кожна медаль має дві сторони», то... Це фото, яке зустрілося мені в мережі, просто полонило своєю влучністю в моїй ситуації!

Ось така собі передісторія...

Вирішила трішечки записати для пам'яті собі і друзям, які цікавляться моїм/нашим життям (і ще інколи сюди заглядають), основні штрихи цього року, адже я не писала нічого майже 8 місяців.

Сьогодні, в день першої річниці з моменту офіційного благословення нашої помісної Церкви Ecclesia, захотілося трішечки написати.

Можливо спрацьовує звичка підводити певні підсумки року? 😏

За рік церква дуже зросла кількісно, перейшла на два потоки служінь в неділю, відбулося чотири водних хрещення (тільки сьогодні 19 братів і сестер заключили завіт з Господом). Бог покликав церкву оживляти «сухі кістки» — людей, поранених війною, розчарованих у вірі, тих, хто був близько до церкви, але далеко від Бога. За трохи більше ніж рік із трьох сімей виросла спільнота, де щонеділі збирається понад 500 людей! На цю хвилину, коли я пишу, в церкві функціонує 12 домашніх церков і буде ще багато більше!

На початку року Церква придбала своє власне приміщення, хоча і достатньо зруйноване, але власними силами неймовірно посвячених братиків і сестричок за 50 днів зробила там ремонт і 15 березня відбулись входини у власний дім! Алілуйя!

Це захоплююча історія, в якій, безумовно, прославляється Господь! Якщо подивитись на титульну картинку, то ця сторона історії відображена на ній однозначно ліворуч!..

Тепер перейдемо до другої сторони історї (праворуч на картинці).

Якщо чоловік одразу почав служити в звичайному для себе служінні, то для мене цей рік був вільним від служіння в церкві. Все, що я робила - молилась і відвідувала зібрання, але більше служила людям поза церквою, як душепіклувальник.

Чому ця сторона історії для мене сумна? Дякую, що запитали!

Тому що дуже хотілося би бути корисною в своєму домі. Фізичні сили, на жаль, вже багато в чому обмежені, але поки ще є можливість, то хотілося би бути корисною в своєму покликанні в своїй духовній родині.

Так хочеться, щоб кожна людина, яку Господь докладатиме до церкви зростала і досягала «зросту Того, Хто є Голова, – Христа»! Є часи, коли ти робиш для Тіла все, що може твоя рука. Але приходить час, коли ти маєш робити те, до чого покликав Господь. В цьому твоя слухняність і найбільша насолода - ти знаєш, що виконуєш волю Його!

Я твердо вірю, що у Господа на все Свій час і тому «знаючи, що випробування віри розвиває терпеливість», я довіряю Його веденню і дякую за все. Адже терпеливість «має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало»! Тож знаю: Його досконалий час прийде! Але зараз трішечки сумую...

Щоб я зовсім не засумувала замість радіти, Господь, який зважує серця, дарував мені можливість служити, як волонтер, в глобальній команді Shapovalministries. (Тож, повертаємо погляд ліворуч на картинці.)

Глибоко в своєму дусі розуміючи всю цінність книг Андрія для зростання Тіла Христового, я маю величезне благословіння перекладати їх українською! Роблю це з величезним благоговінням у славу Господа  і рахую за невимовну честь! А ще поєдную це з навчанням в Школі «Євангелія Царства», отримуючи оновлення і величезне підкріплення в тому, що по великій Своїй милості Дух Святий відкривав протягом десятиріч.

Ось так коротенько занотувала я для себе й друзів події останніх місяців життя. Тепер кілька слів щодо «новин» ДЦВД. Історія її також цікава: з однієї сторони домашня церква не відбулась (і це сумно)... Але з іншої сторони - є діти Божі, які постійно продовжують сіяти в це бачення і ось, вже чотири роки, неіснуюча ДЦ підтримує кількох абсолютно існуючих капеланів і служителів. Це не просто радісно - для мене це абсолютно чудо Боже!

Праворуч, в сайдбарі, під архівом блогу, ви можете побачити картинку публічної групи для спілкування і взаємозбагачення дітей Божих в Telegram під назвою «Учні Христові». Ця група в минулому була закритою, для внутрішнього спілкування саме в ДЦВД.

Вірю, що саме Господь побудив мене перейменувати і відкрити її, як ще одну можливість зростати для всіх нас, а особливо для тих, хто через війну змушений жити далеко від України і має дефіцит спілкування. Наголошу: це не якесь окреме служіння, а тільки те, про що написано! 

Ласкаво просимо приєднуватися кожного, хто бажає зростати, глибше пізнавати Господа і розуміє, що є щось набагато більше, ніж те, до чого кожен з нас вже досяг.

Перед людьми чи перед Богом?

Все почалось з цього фото, опублікованого в дописі сторінкою Godemption, яке випадково трапилося мені в стрічці Інстаграм.

Ця чудова добірка світлін стала першим ретвітом, збереженим мною в своєму Інстаграмі і я рекомендую вам переглянути їх всі.

А супроводжувалась ця карусель текстом: «Але Бог… Він завжди любив і був поруч ❤️‍🔥» і словами з пророка Ісаї.

Думаю, що всі мої близькі друзі одразу зрозуміли чому саме «зачепив» мене допис. Для тих, хто завітав сюди випадково і не знає мене, скажу тільки, що слова «Але Бог!» («Но Бог!») завжди супроводжували моє життя, навіть тоді, коли я Його не знала і не вірила в Нього. І пропоную познайомитись ближче 👇

- дізнатись про мене трохи більше

- послухати моє свідчення

Це було замість вступу.

А тепер - до суті.

Чи траплялось з вами, друже, таке: ви є, але ви немов би й не існуєте?! Ви посеред людей, а вони вас не тільки не чують, але й не помічають? Таке враження, що ви - така/такий собі «повітруля»? Немов у казочці?

Якщо з вами такого не траплялось, - то ви, напевно, дуже щаслива людина. Не знаю, чи варто вам і читати далі цей допис))

Мені доводилось проходити подібне випробування неодноразово і найважчим це було, звичайно, в колі найближчих людей (родина, церква). Коли оце «перетворення» на «повітрулю» трапилось зі мною вперше, - я була дуже сильно перелякана!..

Просто уявіть собі: ти знаєш, що ти такий, як є зазвичай.

Але...

-Ти вітаєшся, а тобі не відповідають; 

-ти приймаєш участь в розмові, говориш свою думку, а одночасно з тобою починає говорити інший;

-ти комусь посміхаєшся, але та людина дивиться немов би «крізь тебе»;

-ти простягаєш комусь руку, але та людина проходить, немов тебе не існує тощо...

Одним словом - тебе не бачать, не чують, ти один, немов в пустелі, і це -  посеред людей.

Якщо ж ви, мій друже, щось подібне відчували, то саме заради вас я і пишу цю нотатку.

Входження в помісну церкву «Екклесія»

29 березня 2025 року, відбулося служіння благословіння, а 30 березня - офіційний запуск нової помісної церкви в Києві, церкви «Екклесія».

Станом на цю хвилину я думаю, що це є та духовна родина в якій ми продовжимо свій шлях за Господом, а можливо і закінчимо свій життєвий шлях.

Всі, хто знає мене/нас особисто, або є постійним читачем мого блогу, точно пам'ятаєте, як саме вів Господь нашу родину. Цей шлях достеменно мені і досі не зрозумілий, але я довіряю Господу і Його веденню.

* * *

Коротко нагадаю сама для себе, що саме Дух Святий вкладав в серце і як вів нас за Ісусом в останні роки.

2019 рік - майбутнє належить домашнім церквам: «І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, в радості й простоті серця приймали їжу, вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися.» (Дії 2:46-47)

2020 рік - ковід, переходимо в онлайн-зібрання і на першу онлайн-домашку «Поклонників» отримую слово: «Так говорить Господь: Зупиніться на дорогах ваших і роздивіться, – довідайтеся про стежки відвічні, – де дорога до доброго, нею йдіть, і знайдете спокій вашим душам.» (Єрем.6:16)

жовтень 2020 - на Церковній раді Церкви «Найсвятіша Святиня» я прошу благословити мене і з миром відпустити зі складу ради, складаю з себе відповідальність за ввірені служіння. Дуже сильно потребую просто відпочинку заради пошуку волі Божої. Мої дорогоцінні благословляють на це. В пошуці Його Лиця отримую слово.

квітень 2021 - «Найсвятіша Святиня» благословляє нас на вихід. Це важко для душі, навіть дотепер...

травень-вересень 2021 - по слову Господа допомогаємо організувати, сформувати команду і запустити церкву «Дом Христа». Після цього, йдемо з благословінням виконувати те, що палає в серці найбільше.

7 січня 2022 - за веденням Господа починаємо Домашню Церкву Великого Доручення. На стадії формування команди, 24 лютого, о 4 годині ранку, просинаємося від страшних вибухів - фашистська росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Все, що Божою милістю ми могли робити ці три роки повномасштабної війни, яка і досі триває, частково описано в блозі ДЦ.

* * *

Станом на сьогодні ДЦ продовжує функціонувати, підтримуючи служіння і служителів, на які указує Дух Божий. Нами прийняте рішення про входження в духовну родину помісної церкви «Екклесія» але організаційні питання щодо домашньої церкви станом на сьогодні ще не вирішені.

Команда «Екклесії» молода і дуже велика! Якщо дивитись по плоті, то зараз вони зовсім не потребують додаткових ресурсів у вигляді людей нашого віку.

Чи це засмучує мене? Спочатку так. Але оскільки я покладаюсь на ведення Господа, то не роблю висновки за поглядом своїх очей. Якщо Він забажає нас використовувати, - то зробить це. Якщо рахуватиме, що служіння моє/наше добігло кінця, - нехай буде так. Є багато чого, чим можна поділитися і про що писати, не беручи вже на себе відповідальності за активне служіння.

Є дуже багато людей навколо, яким потрібно проповідувати Євангелію Царства Божого. Є надзвичайно багато людей, які потребують душепіклувальника. Тому без служіння Господь нас не залишить і я радію, а не засмучуюсь!

Головне для нас - бути з Господом і приносити радість серцю Батька! Нехай буде тільки воля Господня!

«Яке його ім'я, такий він і є...»

Читаючи сьогодні Слово Боже, замислилась знову над історією народження і наречення імені останнього з дванадцяти патріархів, синів Якова, - Веніяміна.

Принагідно згадала, що навесні минулого року, одна ситуація в житті дорогих мені людей, вже змушувала мене приділяти увагу цьому питанню. Тоді я нічого для себе не записувала тож, цього разу, вирішила залишити для себе нагадовалочку😉

В назві цього допису я використала фрагмент зі слів Авігеї, коли вона говорила з Давидом про свого чоловіка Навала (1Самуїла / 1 Царств 25:25).

А поразмислюємо над фрагментом з Книги Буття, який є на картинці. Отже.

Нам потрібно враховувати (брати до уваги) традицію, яка була в єврейському народі: в імʼя, певним чином, закладалося (програмувалося) майбутнє людини. Зазвичай мати, народжуючи дитину, давала їй імʼя (окрім тих випадків, коли Бог втручався знаючи, що вона не назве вірно).

Отож, знаходячись у смертельному стражданні пологів, помираюча Рахіль дає імʼя сину, виходячи із власного болю - «Υἱὸς ὀδύνης μουʼ» - Беноні. Дослівно це означає «Син мого страждання», «Син моєї скорботи/біди».

Яків/Ізраїль, який безмежно кохав Рахіль, відчуває інакше і переназиває сина «Βενιαμιν» - Веніямін.

Ми не знаємо достеменно його мотивів. Можливо, він не бажав, щоб ім'я останнього сина постійно ворушило його скорботу про втрату Рахілі? Але дослівно це означає «Син моєї сили», «Син моєї правиці» (тобто «щасливий», оскільки євр. «аven» - «скорбота», може мати форму «оn», яке означає силу) або «Син півдня» (народжений на півдні, оскільки південь у традиційному мисленні ізраїльтян знаходився з правого боку, тоді як решта синів народилися північніше), тим самим визначивши йому місце пошани в його будинку.

Нова Женевська навчальна Біблія коментує цю історію з народженням 12-того сина Якова так:

«Беноні. Плач Рахілі про свою дитину віщує муки народження, які пізніше зазнає її народ, народжуючи на світ новий вік, вік благодаті.»

Маються на увазі слова, які записані в Євангелії від Матвія 2:17-18, де він цитує пророка Єремію:

«Так говорить Господь: У Рамі лунають звуки голосіння та гіркого ридання, — Рахиль оплакує своїх дітей. Вона відмовляється від розради через долю своїх дітей, бо їх вже немає.

Так говорить Господь: Перестань голосити, нехай твої очі не проливають сліз, — адже будеш мати нагороду за свій труд, — говорить Господь, — вони повернуться з ворожого краю.

Є для тебе надія на майбутнє, — говорить Господь, — діти повернуться у свої кордони.»

(Єремії 31:15-17, Сучасний переклад)

Тому, хоч який би був мотив, але переназвав Яків сина пророчо: «скорбот і болі не уникнути, але через страждання прийде перемога».

І ми всі, при даванні імен дітям, також маємо водитися Святим Духом, тому що яким буде ім'я, такими ми й будемо.