Найважчий рік життя

Мій допис с Фейсбук.

Навіяло…

Останні два дні, коли заходжу в соцмережи, у стрічці дуже багато споминів від друзів про те, як вони пережили початок повномасштабного вторгнення росії і цей, найдовший, останній рік життя.

Перечитуючи їхні емоції, сама немовби знову опиняюся в страшному 24 лютого 22… і звичайно згадую себе…

Вирішила й собі на стіні залишити, для пам'яті, кілька тезисних згадок про перші дні і місяці найжахливішого року життя… 

• Проснулись, як і всі кияни, від вибухів… рашисти бомбили моє рідне місто...

Перша думка: «дякую Тобі, Господи, що попередив» (відео є на моєму блозі). 

І одразу, у відповідь, внутрішнє розуміння: «ти повинна допомагати людям, проповідувати Євангелію і молитися за своє місто, не залишаючи його; робити все можливе, щоб збереглася церква».

Друга думка: «де взяти ліки і памперси для мами і всіх людей, які знаходяться в пансіонаті?!»

Далі… роботу в мене відмінили, а чоловік, зібравши документи й такий собі «тривожний чемоданчик» побіг на роботу, а я - шукати працюючі аптеки, щоб закупити памперси для лежачої Мамулі…

• Як виявилося, більшість магазинів і аптек зачинені, а в пансіонаті немає навіть хліба, тому що кожен ранок там купляли свіжий… Завдання помножилися…

• Все ускладнювалося тим, що долати  пішки такі відстані мені було надскладно (потім чоловік вже  їздив веліком).

• Щось знайшла! Повезло: добрий чоловік підвіз майже до пансіонату за копійки!

Додому пішки, під вибухи і ледве тягнучи ноги…

• Увечері - домашня група в он-лайні, молилися і спілкувалися під вибухи…

• Потім розпочалися спільні молитви по 2-3 години тричі на день…

• Найважчий біль - відносини з рідними, які всі на росіі та Білорусі: чомусь в один день я - улюблена сестричка, племінничка і тітонька - перетворююсь на брехуху, бо кажу правду про обстріли нашого Києва та інших мирних міст, звичайних житлових будинків… їх зомбоящик перемагає «кровні узи»… рідних вже не маю…

• Інтернет-війська, рядовий… очі… залишаю тільки опір дезінформації…

• Завдяки опублікованому 22 лютого відеозверненню, мені почали телефонувати і писати люди. Більшість з них я навіть ніколи не бачила… Всі вони потребували молитви, благочестивої поради, втішення і просто поплакати разом…

• Закінчуються ліки і памперси… Скласти перелік необхідного, знайти волонтерів, домовитися, щоб привезли… Хвала Богу за наших людей!!! Вони найкращі в світі!

• Коли обстріли наближались вже зовсім близько (10-15 км) і вдома, на 8 поверсі, диван в кімнаті з лоджією, що перетворився на основне робоче місце, скакав по кімнаті до дверей, - було страшно, але Слово, яке Господь дав 22 лютого, тримало мене: «Господь Царює!»

• Він не полишив Свій Величний Трон, Він, як і завжди, тримає Всесвіт у Своїй руці!

Якщо Господь не збудує дому, — даремно трудилися будівничі!

Якщо Господь не стерегтиме місто, — даремно на варті стояв сторож!

Будь хороброю, душа і стій до кінця, - адже Господь поруч!

• Майже до кінця березня з телефоном біля вуха 24/7… ні їсти, ні спати не можеш…

• Вдень знайти час і вийти з Евангеліями під супермаркет, до якого стоїть черга: можливо хтось потребує молитви і підкріплення? А можливо хтось прийме Христа?

• 23 березня… Матуся пішла…

Напередодні Дух Святий дав розуміння: їхати до неї терміново, помазати оливою і підготувати до погребіння…

•Знайшли таксі і зранку встигли помолитися 🙏🏻 під кінець молитви, на короткий час, Мамині очі, які вже дивилися кудись повз мене, наповнюються свідомістю і Мама благословляє мене 🙌 потім рукою поправляє моє волосся, яке вже місць без догляду, і незадоволенно покачує головою… (навіть залишаючи землю Мама залишалася справжньою найкрасивішою в світі жінкою)… Надвечір Мама пішла…

• Як поховати, виконавши її бажання?! Віддати тіло землі не можливо: Київ закрито, а всі кладовища далеко за містом… Всіх померлих тільки кремують… черга настільки велика, що на прощання дається 5-10 хвилин… Вибач, Матуся, не виконала твого бажання… не змогла… Все було не так, як би хотілося… Слава Господу, що ти не здатна була  розуміти про війну…

• Тепер на двох у нас залишилася одна мама і чоловіку трохи менше кілометрів намотувати на велосипеді… а в мене відчуття, що моя місія на землі завершена і тепер я вже нікому не потрібна… 

• За вікном все ближче вибухи, а нагорі сусід, врубивши на максимум реп, скаче так, що ми з чоловіком навіть не чуємо один одного… Здається, що весь світ збожеволів…

• Молитви, телефон, Слово, молитви… «До Пасхи Церква повинна відновити зібрання»!

Яка, Господи? Мова йде про материнську церкву, бо дитятко ДЦВД потрапила у випробування ледве розпочавшись.

• «Ти повинна проповідувати Євангелію, спасаючи взятих на смерть і стверджувати душі учнів», - Слова Господа приводять до тями і я розумію - Господь Царює! Якщо ти - Його, роби, що маєш, а інше - довір Йому! Маєш жити! Всі дні - в Його руці.

• Київ і область звільнено від рашистів!!! Алілуйя!

Зібрання відновились за тиждень до Пасхи. 

• Господь відкрив можливість проповідувати Євангелію в одному з сел області. Далеченько, але з величезною радістю! Слава Тобі, Господь!

• Можливість віддалено працювати відновлено повністю! Правда, офіційно я в простої, але це не має значення: Господь подбає за нас!

• Стою перед загрозою вже повної сліпоти: очі не витримали стресів і розірвалась макула на обох… сітківка за нею… підіймати взагалі нічого вже не можна, як і працювати за компом, - діагноз лікарів. Але в нас є Господь!

• Він дає нам машину для поїздок на проповідь і щоб не носила нічого… Коханий, за допомоги сина, робить неймовірний сюрприз на мій день народження - я дізнаюсь, що тепер в нас є машина!

Ступор переважає радість…

• Операція… обстріли інфраструктури… відключення світла… робота… поїздки на проповідь… обстріли… 

• Друга операція… на генераторі, без світла, води і тепла… Господь Царює! Лікарня - то є місце, де потрібна проповідь Життя! Покаяння…

• поїздки… робота… душепіклування…

• ковід… поїздки…

Таке враження, що за цей рік я прожила сто років, але він так і не закінчився…

Знаю точно: якби не Господь, Спаситель мій, то давно б душа моя оселилась в країну мовчання.

Прославляю Тебе, Господь і Бог мій! Дякую, що Ти наділяєш мудрістю кожного, хто змиряться перед Тобою і щиро бажає радувати Твоє Батьківське серце.

• Дякую, що за цей рік навіть тут, в соціальних мережах, на моїх сторінках був присутній лише Ти!

Не повтор новин, в яких цілодобово вся країна, не дезінформація, не лякалки, а Ти - Світло, Ти - надія, Ти - найсильніший у Всесвіті ресурс для кожного обтяженого болем!

• Дякую, що Своїм Святим Духом допомагав вірити і зберігати бодрий дух, радіти перед Твоїм Обличчям, переводячи свій взір на Вічного, в руці якого всі серця, життя і майбуття кожної людини.

• Дякую Господу і прославляю Його за наших Світлих Воїнів ЗСУ, ПВО, МЧС, за енергетиків, за комунальників, за лікарів, за водіїв, за все керівництво країни,

за людей у всіх країнах світу, які на стороні Світла і добра!

• Дякую Господу за відповіді на молитви!

• Дякую Господу за Перемогу України в цій проклятій війні! З минулої весни я знаю, що перемога вже є в духовному світі! Ми скоро станемо іі свідками в фізичному світі. Перемога є не тому, що ми все робимо правильно або ми такі особливі чи найкращі.

Перемога наша тому, що не може змінитися Слово Боже: проклятий є всякий, хто порушує межі ближнього свого!

• Дякую за відродження України! Світлої Країни, де живуть світлі люди і покладають всю свою надію на Господа! Дякую, що самим улюбленим вітанням в цій країні буде

Слава Ісусу Христу! Навіки Слава!