І одразу, у відповідь, внутрішнє розуміння: «ти повинна допомагати людям, проповідувати Євангелію і молитися за своє місто, не залишаючи його; робити все можливе, щоб збереглася церква».
Друга думка: «де взяти ліки і памперси для мами і всіх людей, які знаходяться в пансіонаті?!»
Далі… роботу в мене відмінили, а чоловік, зібравши документи й такий собі «тривожний чемоданчик» побіг на роботу, а я - шукати працюючі аптеки, щоб закупити памперси для лежачої Мамулі…
• Як виявилося, більшість магазинів і аптек зачинені, а в пансіонаті немає навіть хліба, тому що кожен ранок там купляли свіжий… Завдання помножилися…
• Все ускладнювалося тим, що долати пішки такі відстані мені було надскладно (потім чоловік вже їздив веліком).
• Щось знайшла! Повезло: добрий чоловік підвіз майже до пансіонату за копійки!
Додому пішки, під вибухи і ледве тягнучи ноги…
• Увечері - домашня група в он-лайні, молилися і спілкувалися під вибухи…
• Потім розпочалися спільні молитви по 2-3 години тричі на день…
• Найважчий біль - відносини з рідними, які всі на росіі та Білорусі: чомусь в один день я - улюблена сестричка, племінничка і тітонька - перетворююсь на брехуху, бо кажу правду про обстріли нашого Києва та інших мирних міст, звичайних житлових будинків… їх зомбоящик перемагає «кровні узи»… рідних вже не маю…
• Інтернет-війська, рядовий… очі… залишаю тільки опір дезінформації…
• Завдяки опублікованому 22 лютого відеозверненню, мені почали телефонувати і писати люди. Більшість з них я навіть ніколи не бачила… Всі вони потребували молитви, благочестивої поради, втішення і просто поплакати разом…
• Закінчуються ліки і памперси… Скласти перелік необхідного, знайти волонтерів, домовитися, щоб привезли… Хвала Богу за наших людей!!! Вони найкращі в світі!
• Коли обстріли наближались вже зовсім близько (10-15 км) і вдома, на 8 поверсі, диван в кімнаті з лоджією, що перетворився на основне робоче місце, скакав по кімнаті до дверей, - було страшно, але Слово, яке Господь дав 22 лютого, тримало мене: «Господь Царює!»
• Він не полишив Свій Величний Трон, Він, як і завжди, тримає Всесвіт у Своїй руці!
Якщо Господь не збудує дому, — даремно трудилися будівничі!
Якщо Господь не стерегтиме місто, — даремно на варті стояв сторож!
Будь хороброю, душа і стій до кінця, - адже Господь поруч!
• Майже до кінця березня з телефоном біля вуха 24/7… ні їсти, ні спати не можеш…
• Вдень знайти час і вийти з Евангеліями під супермаркет, до якого стоїть черга: можливо хтось потребує молитви і підкріплення? А можливо хтось прийме Христа?
• 23 березня… Матуся пішла…
Напередодні Дух Святий дав розуміння: їхати до неї терміново, помазати оливою і підготувати до погребіння…
•Знайшли таксі і зранку встигли помолитися 🙏🏻 під кінець молитви, на короткий час, Мамині очі, які вже дивилися кудись повз мене, наповнюються свідомістю і Мама благословляє мене 🙌 потім рукою поправляє моє волосся, яке вже місць без догляду, і незадоволенно покачує головою… (навіть залишаючи землю Мама залишалася справжньою найкрасивішою в світі жінкою)… Надвечір Мама пішла…
• Як поховати, виконавши її бажання?! Віддати тіло землі не можливо: Київ закрито, а всі кладовища далеко за містом… Всіх померлих тільки кремують… черга настільки велика, що на прощання дається 5-10 хвилин… Вибач, Матуся, не виконала твого бажання… не змогла… Все було не так, як би хотілося… Слава Господу, що ти не здатна була розуміти про війну…
• Тепер на двох у нас залишилася одна мама і чоловіку трохи менше кілометрів намотувати на велосипеді… а в мене відчуття, що моя місія на землі завершена і тепер я вже нікому не потрібна…
• За вікном все ближче вибухи, а нагорі сусід, врубивши на максимум реп, скаче так, що ми з чоловіком навіть не чуємо один одного… Здається, що весь світ збожеволів…
