Адвент Різдва. Свічка Пастухів (Свіча Радості)

Сьогодні, милістю Божою маємо 15 день Адвенту Різдва і на недільних Богослужіннях (в деяких церквах*) було запалено третю свічку – Свічку Пастухів чи Свічу Радості!

Це та радість, друзі, яку Ангел Господній сповістив пастухам, явившись їм у великій славі. Почитаймо Слово Боже:

«А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару.

Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом.

Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь.

А ось вам ознака: знайдете сповите Немовля, Яке лежить у яслах.

І раптом з’явилася біля ангела сила‑силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували: Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!» (Лукі‬ ‭2‬:‭8‬-‭14‬ ‭CUV‬‬)

Відтепер з Небес на землю, в подобі людини, зходить істинне Боже Світло і Свою добру волю Батько виявлятиме в/через людей, оскільки саме заради них, людей, улюбленого творіння Бога, і відбувається ця довгоочікувана подія! Яка ж це велика радість!

Радість також у тому, що прихід в цей світ Сина Божого одразу починається з підтвердження слів Господа, які Він сказав колись пророку Самуілу про Саула:

«Але Господь сказав Самуїлові: Не дивись на його вроду, та на його високий зріст, тому що Я його відхилив. Адже Бог дивиться не так, як дивиться людина. Людина дивиться на обличчя, а Господь дивиться на серце!» (1 Самуїла‬ ‭16‬:‭7‬ ‭CUV‬‬)

Він бачить наші серця (Він - Всюдисутній, Всюдиприсутній і бачить все), судить і зважує всі наміри наших сердець! Він обирає немудре й немічне аби засоромити премудрих і сильних!

Друзі, думаю що і ви розмірковували над тим, чому Господь обрав Давида, взявши його від овець і саме його назвав людиною по серцю Своєму? Чому саме пастухи стали першими, хто дізнався про народження Спасителя?! Чи це не дивно, що таке велике благословення отримали від Господа найменш видатні й шановані, а не ті, які мешкали в палацах?! 

А можливо це стало саме тому, що хоча вони жили далеко від суспільного життя, але вони як ніхто вміли турбуватись за інших? Так, вони жили серед овець, але в їхніх серцях була готовність служити і відкритість для Бога.

Думаю, що саме тому третя свіча Адвенту була названа Свічка пастухів і має другу назву - Свіча Радості!

Найбільш велика радість в тому, що народився Спаситель!

А ще - радість в тому, що Бог дивиться не на зовнішнє, а на внутрішнє - Він бачить моє і твоє серце. Він обирає Собі людей за готовністю їхніх сердець почути, послухатись і прийняти Його послання і через них втілює Свій плани. Такими людьми в історії народження Спасителя стали проста юдейська дівчина Марія, щирий добрий плотник Йосип і звичайні пастухи з серцями, відкритими для Бога.

Свічка пастухів — це нагадування, що найцінніше в нас — це наші відкриті серця, готові прийняти Його любов. Наш Бог є Незмінний і Вірний - і це міцне підґрунтя нашої радості, друзі.

Радіймо!

_____

* це уточнення роблю тому, що дехто дивується «свічкам»))

Тому хочу зробити наголос на тому, що традиція ця людська. В Біблії про запалення чотирьох свічок і про віночки не йдеться. Перша згадка про про святкування Адвенту в західній церкві належить до IV століття. Але хоча це святкування - запроваджена людьми небіблійна традиція, особисто мені вона подобається тим, що дає можливість не тільки самій, перечитуючи Євангелію, ще і ще досліджувати своє серце, але й кожного дня, протягом чотирьох тижнів, ділитись Христом з тими, для кого Різдвяні свята - в першу чергу кількість страв на столі і придбання подарунків...

Дух і Наречена кажуть: гряди, Господи!!! Тому радіймо, брати й сестри: Христос близько!

Вифлеємська Свіча (Свіча Миру) : продовження

Закінчується другий тиждень Адвенту Різдва. Запалено вже дві свічі: Свіча Надії і Свіча Миру.

Прийдешньої неділі в наших зібраннях буде запалено третю свічу - «Свічку пастухів» або Свічу Радості.

Перечитуючи в ці дні історію Божих обітниць, а також Євангельську оповідь, я раптово подумала: скільки разів я читала і перечитувала історію народження в світ нашого Спасителя, але чомусь особа Йосипа, чоловіка Марії, була в мене поза достойною увагою!.

Трапилось так, що завжди в центрі моєї уваги була саме Марія. Дійсно, є всі підстави бути зосередженими на вчинку цієї простої юдейської дівчини, адже якби Марія не підкорилася Богу і відмовилася від Божого задуму, то величної історії спасіння могло б не статися. Її смирення, її готовність довіряти своєму Господу стали ключем до виконання великого Божого плану. Більше роздумів про це ви можете прочитати і послухати в нотатці «Предопределение» (див. сайдбар праворуч 👉🏻).

А от про Йосипа, який став земним батьком Ісуса, ми знаємо, насправді, доволі мало. Знаємо, що він не був священником, а був теслею, людиною яка працювала своїми руками. Знаємо, що він походив з дому та роду Давидового, з коліна Юдиного. Знаємо також, що Йосип мав благородне, любляче і мʼяке серце, а також те, що він любив Бога був людиною богобоязлививою й покірливою.

Це ми стверджуємо тому, що бачимо як він вчинив з Марією, зарученою йому жінкою. Коли Йосип дізнався, що його наречена вагітна (а він ще не знав в цю хвилину, що завагітніла вона від Святого Духа), то він демонструє зразкову реакцію. Незважаючи на, ймовірно, глибоку образу, він «будучи праведним і не бажаючи її ославити, вирішив таємно відпустити її.» (Матвія 1:19 CUV)

Він хоче захистити Марію від ганьби, яка загрожуватиме їй смертю. Адже в Ізраїлі заручини вважалися надзвичайно серйозним дійством. З часу заручин наречений і наречена, хоч і не жили разом, юридично ставали чоловіком і дружиною, маючи всі відповідні права, включаючи права вдівства та спадкування майна.

Відповідно, вагітність нареченої вважалась перелюбом (подружньою зрадою) і, згідно із Законом, мала б каратися смертю*.

Адвент Різдва. Вифлеємська Свіча (Свіча Миру)

Сьогодні на Богослужіннях було запалено другу свічку Адвенту Різдва і означає це, що ми вступили в другий передріздвяний тиждень.

Як ми говорили вчора, друга свіча має назву Вифлеємська свіча або Свіча Миру і нагадує нам про те, що Бог, який є наш мир, присутній навіть у найскладніших та найбільш заплутаних ситуаціях.

Давайте на самому початку приділемо трішечки уваги значенню самого слова «мир». Це нам необхідно зробити, щоб вірно розуміти про який саме «мир» ми говоритимемо і уявити бодай частину того благословення, яке ми отримуємо в союзі з Богом миру.

В умовах, коли ми в Україні, майже чотири роки живемо в умовах повномасштабної війни, розв'язаної нашим північним сусідом, слово «мир», для більшості з нас, означає в першу чергу «відсутність війни, смерті, руйнувань, горя».

Але чи тільки таке значення воно має? Якщо навіть Сам Господь має одно з імен Яґве-Шалом, то можливо слово «мир» вказує на щось набагато глибше і краще?

В Біблії ми зустрічаємо два основних слова, які перекладено словом «мир».

В Старому Заповіті це слово [shaw-lome'] «шалом» וםֹלש - «мир, благополуччя, добробут, здоров'я, безпека, дружелюбність».

В Новому Заповіті йому відповідає слово [ейрЕнен] ειρήνην зі значенням «спокій, мир, безпека; часто благополуччя». 

Слово «шалом» утворено від кореня, що має надзвичайно глибокий сенс і настільки багатогранне значення, що перевести його у всій повноті на іншу мову просто неможливо. Крім «миру», «спокою» і «благополуччя» цей корінь виражає значення «єдність, цілісність, цільність», «повнота», «досконалість» і «удосконалення», «ідеальність», «завершеність».

У тлумачному словнику Евен Шошан, «шалом» визначається дуже цікаво і глибоко: «реальність» від realis (лат.) - речовий, дійсний. 

«Великий мир (шалом) у тих, що люблять Твій Закон! Вони не спотикатимуться.» (Пс.118:165)

Подібне ми зустрічаємо на сторінках Нового Заповіту, коли Ісус говорить Своїм учням:

«Мир (шалом) залишаю вам, Мій мир (шалом) Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається.» (Iвана 14:27)

Як ми бачимо, дійсно цей мир - шалом дуже важливий і визначає нашу реальність, нашу дійсність. Ісус, звертаючись до своїх учнів, говорив, щоб вони несли таку реальність в доми людей, щоб вони були людьми миру, тобто шалому:

«Входячи ж до дому, вітайте його, [кажучи: Мир (шалом) цьому дому!] І якщо дім буде достойний, нехай зійде ваш мир (шалом) на нього; якщо ж не буде достойний, ваш мир нехай повернеться до вас.» (Матвія 10:12-13)

Через пророка Міхея Господь промовляв до Свого народу:

«Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, – найменший серед Юдиних тисячників. З тебе вийде за Моєю волею Той, Хто буде Владикою в Ізраїлі, – хоч Його походження від початку, від часів віковічних.» (5:1 CUV)

Дорогоцінні! Давайте спробуємо уявити собі цю історію: вагітну Марію, яка знаходячись на дев'ятому місяці, разом зі своїм чоловіком Йосипом, змушена була здійснювати надважку подорож з Назарету до Віфлеєму.

Це була далеко не ідеальна подорож! Не в комфортному позашляховику з кондиціонером і можливістю полежати на задньому сидінні. Це був важкий шлях через всю юдейську землю: вагітна жінка, яка була вже напередодні пологів, їхала сидячи верхи на ослику…

Суха земля, пил, спека вдень, холод вночі, без можливості комфортно відпочити і прийняти душ в пʼятизірковому готелі… Зрештою, коли вони приїжджають в місто, то замість комфортного житла, вони мають зупинитись на ночівлю в загоні для тварин з відповідним комфортом і запахом…

Про це, можливо, легко читати але, напевно, мало хто з нас, теперішніх, погодився би ризикнути так подорожувати. Це зможе тільки та людина, яка подібно до Марії, всім серцем любить і довіряє Богу, яким покликана.

Але насправді, Віфлеєм став символом того, як Бог часто діє в нашому житті. Він обирає щось немудре, немічне, понижене, неіснуюче й недосконале аби засоромити премудрих і сильних, позбавити сили існуюче! Саме ці обрані, які малі в своїх очах, але щиро посвячені Богу всім своїм серцем, стають частиною Його великого плану, інколи самі цього не розуміючи до кінця.

Так, маленьке містечко Віфлеєм стає місцем найбільшої події в історії людства - місцем народження Спасителя, бо саме так вирішив Бог.

Улюблені! Наш незмінний Бог часто діє в тих місцях і моментах, де ми не очікуємо побачити Його руку. І навіть зараз, в найважчі часи для нашої країни, коли навкруги біль і смерть, коли нам здається, що всі наші мрії помножилися на нуль і плани розпалися…

Навіть в цей час Бог готує для нас щось набагато більше і важливіше, ніж ми могли мріяти:

• Його досконалий мир,
• Його присутність посеред скорбот,
• Його захист і благословення,
• Його світло, яке ніколи не зможе перемогти темрява!

Найголовніше для нас в будь-який час, а особливо в ці передріздвяні дні, - перебувати у Христі, в Його Слові, знати Його і бути з Ним, навчаючись від Нього любові, лагідності й покірливості.

Нехай же мир Божий, який перевищує всяке розуміння, збереже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі, дорогоцінні друзі!

Свіча Пророцтв (Надії) : закінчення

Добігає закінчення перший тиждень Адвенту. Вже завтра, в наших зібраннях, до першої Свічки пророцтв (Свічки Надії) буде запалено другу свічку Адвенту - Віфлеємську (або Свічу Миру).

На цьому тижні ми згадували про дивний і незбагненний Божий план спасіння людини, який був проголошений Ним після гріхопадіння і багато разів був повторений через пророків, а почав здійснюватися з народженням Ісуса Христа.

Для народження Месії Бог вибрав найскромніші обставини:

• найменше містечко в Ізраїлі - Віфлеєм;
• просту і скромну дівчину Марію, яка щиро любила Бога;
• звичайні ясла замість крутого пологового.

Всім цим Він хотів показати, що Його сила і велич не залежать від земних обставин або умов. Він прийшов не для того, щоб показати могутність, а щоб виявити справжню силу через любов і жертовність.

Вся історія Різдва нагадує нам, що навіть у найпростіших і найскромніших обставинах Бог здатний здійснювати найвеличніше. Він вибрав ясла, а не трон, вибрав любов, а не силу для того, щоб явити нам істину.

Біблійна надія призначена не лише для людства; вона для всього творіння. Воскресіння Ісуса пролило світло на те, як одного разу буде відновлено весь Всесвіт.

Друзі, кожен з нас запрошений Небесним Батьком відкрити своє серце для Його любові. Адже Бог виявив Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками (Рим. 5:8).

Ми покликані прийняти Його жертву і дозволити Йому змінити нас зсередини.

Народження в цей світ Єдинородного Сина Божого — це більше, ніж історія. Це запрошення! Запрошення жити і любити так, як жив і любив Він.

Чи готові ми відгукнутись? Чи знаєш ти Його особисто?