Перед людьми чи перед Богом?

Все почалось з цього фото, опублікованого в дописі сторінкою Godemption, яке випадково трапилося мені в стрічці Інстаграм.

Ця чудова добірка світлін стала першим ретвітом, збереженим мною в своєму Інстаграмі і я рекомендую вам переглянути їх всі.

А супроводжувалась ця карусель текстом: «Але Бог… Він завжди любив і був поруч ❤️‍🔥» і словами з пророка Ісаї.

Думаю, що всі мої близькі друзі одразу зрозуміли чому саме «зачепив» мене допис. Для тих, хто завітав сюди випадково і не знає мене, скажу тільки, що слова «Але Бог!» («Но Бог!») завжди супроводжували моє життя, навіть тоді, коли я Його не знала і не вірила в Нього. І пропоную познайомитись ближче 👇

- дізнатись про мене трохи більше

- послухати моє свідчення

Це було замість вступу.

А тепер - до суті.

Чи траплялось з вами, друже, таке: ви є, але ви немов би й не існуєте?! Ви посеред людей, а вони вас не тільки не чують, але й не помічають? Таке враження, що ви - така/такий собі «повітруля»? Немов у казочці?

Якщо з вами такого не траплялось, - то ви, напевно, дуже щаслива людина. Не знаю, чи варто вам і читати далі цей допис))

Мені доводилось проходити подібне випробування неодноразово і найважчим це було, звичайно, в колі найближчих людей (родина, церква). Коли оце «перетворення» на «повітрулю» трапилось зі мною вперше, - я була дуже сильно перелякана!..

Просто уявіть собі: ти знаєш, що ти такий, як є зазвичай.

Але...

-Ти вітаєшся, а тобі не відповідають; 

-ти приймаєш участь в розмові, говориш свою думку, а одночасно з тобою починає говорити інший;

-ти комусь посміхаєшся, але та людина дивиться немов би «крізь тебе»;

-ти простягаєш комусь руку, але та людина проходить, немов тебе не існує тощо...

Одним словом - тебе не бачать, не чують, ти один, немов в пустелі, і це -  посеред людей.

Якщо ж ви, мій друже, щось подібне відчували, то саме заради вас я і пишу цю нотатку.

Справа тут не в образах і навіть не в емоційних відчуттях, хоча я дуже добре знаю, як емоційно важко і боляче проходити цей період.

Ти починаєш відчайдушно вишукувати в собі проблему, яка призвела до такого масованого «ігнору».

• Перед ким вибачатись?
• В чому каятись?
• Можливо, потрібно голосніше говорити?
• А, можливо, зодягнути якийсь яскравіший одяг?!

На всі ці питання відповідь одна - НІ (хіба що окрім другого, тому що каятися нам завжди є в чому).

Знаходячись в такій «пустелі» не поспішаймо звинувачувати себе та людей - адже саме в цей час і в цих обставинах Небесний Батько продовжує виховувати нас!

Справа в тому, що ми всі - певною мірою соціальні створіння, друзі. Трапилось з нами так, що з самого дитинства всі ми прагнемо визнання. 

Вирішальне ж питання є в тому, чиє визнання ми шукаємо!

«Хіба тепер я покладаюся на людей, чи на Бога? Хіба я намагаюся догодити людям? Якби я і досі догоджав людям, то не був би рабом Христа.» ‭‭(До Галатів‬ ‭1‬:‭10‬ ‭CUV‬‬)

Чому ми починаємо так сильно страждати, якщо люди нас не помічають, або не звертають на нас уваги, або не задіюють для певних справ, або не хвалять чи не говорять компліменти?

Тому що з самого дитинства, на підсвідомості, ми навчені шукати схвалення у людей! Кілька найпростіших прикладів: 

• В дитинстві ми отримуємо похвалу від батьків/дорослих, коли добре поводимося. Нам подобається їхня похвала, тому ми продовжуємо добре поводитися.
• Ми старанно навчаємось у школі, щоб заслужити визнання вчителів, або навпаки
• валяємо дурня, щоб стати «своїми» у однолітків.
• Почавши працювати, ми докладаємо багато часу і зусиль, намагаючись вразити своїх роботодавців...
• Купуємо більші квартири чи будинки, машини покраще, щоб викликати особливу повагу рідних і друзів... і таке інше.

Що відбувається з нами, коли нам вдається здобути визнання інших людей? О, ми відчуваємо себе чудово, чи не так?! І світ видається яскравішим, і наша хода стає бадьорішою!) Наша самооцінка та почуття власної гідності зростають. Чи ж не так, якщо відповідати чесно, перед самим собою і перед Богом?!

Але... (правда ж, ви знали, що обов'язково буде «але»?!))

...рано чи пізно настає день і хтось, з тих чи інших людей, не схвалює нас. А буває ще гірше - випадково ми дізнаємось про себе такі речі, яких ніколи не існувало в нашому житті. І коли це стається, то нам інколи стає дуже погано (це також правда, якщо зберігати чесність).

Справа не в тому, що я/ви чогось не зробили чи зробили не так, справа не в тому, що люди навколо нас «не ті». Справа в тому, що жодна людина на землі ніколи не зможе задовольнити нашу потребу в схваленні, яка існує глибоко всередині нашого «я»! Тільки Бог це може!. 

І знаєте, що? Для того, щоб заслужити Його визнання, нам не потрібно «виплигувати зі шкіри» або служити до нестями, роблячи щось таке, «що окрім мене немає кому зробити»!

Коли ми приймаємо Христа своїм Спасителем і робимо Його Господом свого життя, ми отримуємо Боже визнання. Ось і все! Крапка. Ви і я - прийняті й любимі Батьком діти! Все, що необхідно для нашого життя і благочестя приготоване для кожного з нас, тому що з цієї миті ви/ я/ ми – є дітьми Божими.

Ми не маємо нічого, чого б не отримали від Нього! Ми не можемо нічого робити без Нього! «Він не приймає служіння людських рук, – тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе.» (Дії‬ ‭17‬:‭25‬ ‭CUV‬‬) 

Він бажає, щоб ми шукали Його, пізнавали Його, вибудовували свої відносини з Ним! Тоді, навіть якщо ти відчуєш себе нікому непотрібною, ні на що негідною «неведимкою-повітрулею», Батько, який вклав в тебе Свого Духа, Свої дари і покликання, використовуватиме тебе!

В Нього є велика Церква і ще багато людей, яких Він бажає спасти і докласти до Свого Тіла, - є великі жнива! Він знає кого, в якому місці і коли використовувати! Аби серця наші завжди залежали тільки від Його схвалення і готові були завжди всю честь і славу віддавати тільки Йому!

«Господні очі є на кожному місці, – вони бачать і злих, і добрих.» (Притчі‬ ‭15‬:‭3‬ ‭CUV‬‬, Притчи 15:3)

«Я Господь, досліджую серце, і випробовую нутро (думки людини), аби кожному відплатити згідно з його дорогою життя та за плодами його вчинків.» (Єремії ‭17‬:‭10‬ ‭CUV‬‬)

«І немає створіння, яке б сховалося від Нього, але все оголене й відкрите перед Його очима, – Йому дамо звіт!» (До Євреїв ‭4‬:‭13‬ ‭CUV‬‬)

Швидше за все, ви вже багато разів чули все це  раніше. Але нехай сьогодні ви почуєте і відчуєте це по-новому! Глибоко всередині себе, свого духу!

Мій любий друже! У вас і в мене є все визнання, яке нам коли-небудь може бути потрібним, - визнання, яке ніколи не послабшає і не підведе. Ваша цінність знаходиться в безпеці, і ви можете бути спокійними, маючи схвалення Бога, вашого Вічного Незмінного Люблячого Батька.