Перед людьми чи перед Богом?

Все почалось з цього фото, опублікованого в дописі сторінкою Godemption, яке випадково трапилося мені в стрічці Інстаграм.

Ця чудова добірка світлін стала першим ретвітом, збереженим мною в своєму Інстаграмі і я рекомендую вам переглянути їх всі.

А супроводжувалась ця карусель текстом: «Але Бог… Він завжди любив і був поруч ❤️‍🔥» і словами з пророка Ісаї.

Думаю, що всі мої близькі друзі одразу зрозуміли чому саме «зачепив» мене допис. Для тих, хто завітав сюди випадково і не знає мене, скажу тільки, що слова «Але Бог!» («Но Бог!») завжди супроводжували моє життя, навіть тоді, коли я Його не знала і не вірила в Нього. І пропоную познайомитись ближче 👇

- дізнатись про мене трохи більше

- послухати моє свідчення

Це було замість вступу.

А тепер - до суті.

Чи траплялось з вами, друже, таке: ви є, але ви немов би й не існуєте?! Ви посеред людей, а вони вас не тільки не чують, але й не помічають? Таке враження, що ви - така/такий собі «повітруля»? Немов у казочці?

Якщо з вами такого не траплялось, - то ви, напевно, дуже щаслива людина. Не знаю, чи варто вам і читати далі цей допис))

Мені доводилось проходити подібне випробування неодноразово і найважчим це було, звичайно, в колі найближчих людей (родина, церква). Коли оце «перетворення» на «повітрулю» трапилось зі мною вперше, - я була дуже сильно перелякана!..

Просто уявіть собі: ти знаєш, що ти такий, як є зазвичай.

Але...

-Ти вітаєшся, а тобі не відповідають; 

-ти приймаєш участь в розмові, говориш свою думку, а одночасно з тобою починає говорити інший;

-ти комусь посміхаєшся, але та людина дивиться немов би «крізь тебе»;

-ти простягаєш комусь руку, але та людина проходить, немов тебе не існує тощо...

Одним словом - тебе не бачать, не чують, ти один, немов в пустелі, і це -  посеред людей.

Якщо ж ви, мій друже, щось подібне відчували, то саме заради вас я і пишу цю нотатку.

Входження в помісну церкву «Екклесія»

29 березня 2025 року, відбулося служіння благословіння, а 30 березня - офіційний запуск нової помісної церкви в Києві, церкви «Екклесія».

Станом на цю хвилину я думаю, що це є та духовна родина в якій ми продовжимо свій шлях за Господом, а можливо і закінчимо свій життєвий шлях.

Всі, хто знає мене/нас особисто, або є постійним читачем мого блогу, точно пам'ятаєте, як саме вів Господь нашу родину. Цей шлях достеменно мені і досі не зрозумілий, але я довіряю Господу і Його веденню.

* * *

Коротко нагадаю сама для себе, що саме Дух Святий вкладав в серце і як вів нас за Ісусом в останні роки.

2019 рік - майбутнє належить домашнім церквам: «І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, в радості й простоті серця приймали їжу, вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися.» (Дії 2:46-47)

2020 рік - ковід, переходимо в онлайн-зібрання і на першу онлайн-домашку «Поклонників» отримую слово: «Так говорить Господь: Зупиніться на дорогах ваших і роздивіться, – довідайтеся про стежки відвічні, – де дорога до доброго, нею йдіть, і знайдете спокій вашим душам.» (Єрем.6:16)

жовтень 2020 - на Церковній раді Церкви «Найсвятіша Святиня» я прошу благословити мене і з миром відпустити зі складу ради, складаю з себе відповідальність за ввірені служіння. Дуже сильно потребую просто відпочинку заради пошуку волі Божої. Мої дорогоцінні благословляють на це. В пошуці Його Лиця отримую слово.

квітень 2021 - «Найсвятіша Святиня» благословляє нас на вихід. Це важко для душі, навіть дотепер...

травень-вересень 2021 - по слову Господа допомогаємо організувати, сформувати команду і запустити церкву «Дом Христа». Після цього, йдемо з благословінням виконувати те, що палає в серці найбільше.

7 січня 2022 - за веденням Господа починаємо Домашню Церкву Великого Доручення. На стадії формування команди, 24 лютого, о 4 годині ранку, просинаємося від страшних вибухів - фашистська росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Все, що Божою милістю ми могли робити ці три роки повномасштабної війни, яка і досі триває, частково описано в блозі ДЦ.

* * *

Станом на сьогодні ДЦ продовжує функціонувати, підтримуючи служіння і служителів, на які указує Дух Божий. Нами прийняте рішення про входження в духовну родину помісної церкви «Екклесія» але організаційні питання щодо домашньої церкви станом на сьогодні ще не вирішені.

Команда «Екклесії» молода і дуже велика! Якщо дивитись по плоті, то зараз вони зовсім не потребують додаткових ресурсів у вигляді людей нашого віку.

Чи це засмучує мене? Спочатку так. Але оскільки я покладаюсь на ведення Господа, то не роблю висновки за поглядом своїх очей. Якщо Він забажає нас використовувати, - то зробить це. Якщо рахуватиме, що служіння моє/наше добігло кінця, - нехай буде так. Є багато чого, чим можна поділитися і про що писати, не беручи вже на себе відповідальності за активне служіння.

Є дуже багато людей навколо, яким потрібно проповідувати Євангелію Царства Божого. Є надзвичайно багато людей, які потребують душепіклувальника. Тому без служіння Господь нас не залишить і я радію, а не засмучуюсь!

Головне для нас - бути з Господом і приносити радість серцю Батька! Нехай буде тільки воля Господня!

«Яке його ім'я, такий він і є...»

Читаючи сьогодні Слово Боже, замислилась знову над історією народження і наречення імені останнього з дванадцяти патріархів, синів Якова, - Веніяміна.

Принагідно згадала, що навесні минулого року, одна ситуація в житті дорогих мені людей, вже змушувала мене приділяти увагу цьому питанню. Тоді я нічого для себе не записувала тож, цього разу, вирішила залишити для себе нагадовалочку😉

В назві цього допису я використала фрагмент зі слів Авігеї, коли вона говорила з Давидом про свого чоловіка Навала (1Самуїла / 1 Царств 25:25).

А поразмислюємо над фрагментом з Книги Буття, який є на картинці. Отже.

Нам потрібно враховувати (брати до уваги) традицію, яка була в єврейському народі: в імʼя, певним чином, закладалося (програмувалося) майбутнє людини. Зазвичай мати, народжуючи дитину, давала їй імʼя (окрім тих випадків, коли Бог втручався знаючи, що вона не назве вірно).

Отож, знаходячись у смертельному стражданні пологів, помираюча Рахіль дає імʼя сину, виходячи із власного болю - «Υἱὸς ὀδύνης μουʼ» - Беноні. Дослівно це означає «Син мого страждання», «Син моєї скорботи/біди».

Яків/Ізраїль, який безмежно кохав Рахіль, відчуває інакше і переназиває сина «Βενιαμιν» - Веніямін.

Ми не знаємо достеменно його мотивів. Можливо, він не бажав, щоб ім'я останнього сина постійно ворушило його скорботу про втрату Рахілі? Але дослівно це означає «Син моєї сили», «Син моєї правиці» (тобто «щасливий», оскільки євр. «аven» - «скорбота», може мати форму «оn», яке означає силу) або «Син півдня» (народжений на півдні, оскільки південь у традиційному мисленні ізраїльтян знаходився з правого боку, тоді як решта синів народилися північніше), тим самим визначивши йому місце пошани в його будинку.

Нова Женевська навчальна Біблія коментує цю історію з народженням 12-того сина Якова так:

«Беноні. Плач Рахілі про свою дитину віщує муки народження, які пізніше зазнає її народ, народжуючи на світ новий вік, вік благодаті.»

Маються на увазі слова, які записані в Євангелії від Матвія 2:17-18, де він цитує пророка Єремію:

«Так говорить Господь: У Рамі лунають звуки голосіння та гіркого ридання, — Рахиль оплакує своїх дітей. Вона відмовляється від розради через долю своїх дітей, бо їх вже немає.

Так говорить Господь: Перестань голосити, нехай твої очі не проливають сліз, — адже будеш мати нагороду за свій труд, — говорить Господь, — вони повернуться з ворожого краю.

Є для тебе надія на майбутнє, — говорить Господь, — діти повернуться у свої кордони.»

(Єремії 31:15-17, Сучасний переклад)

Тому, хоч який би був мотив, але переназвав Яків сина пророчо: «скорбот і болі не уникнути, але через страждання прийде перемога».

І ми всі, при даванні імен дітям, також маємо водитися Святим Духом, тому що яким буде ім'я, такими ми й будемо.

Хрещення Господнє

«Це ж 6 січня свято Хрещення Господнього за новим календарем?»

Чи вже довелось Вам, друзі, почути подібне запитання в цьому році?

Мені довелось почути його вже кілька разів і тому, напевно, прийшло на серце нагадати собі самій і вам, мій любий читаче, історію, в честь якої колись і було запроваджено людьми це свято.

Свято, яке багато хто святкує навіть не замислюючись над тим, що саме святкується, а просто заради виконання тих чи інших традицій.

В Україні це свято також має назву Богоявлення і народну назву ВодОхреще. Популярна західнохристиянська його назва - свято Трьох королів.

Прадавні витоки свята в так званій спільноті «рідновірів» мають назви «Водокрес», або «Свято богині Дани», яку величають як покровительку води.

Тобто, ми бачимо, що станом на сьогодні, свято увібрало в себе безліч язичницьких, християнських і псевдохристиянських обрядів, центральне місце серед яких займають обряди, так чи інакше, пов'язані з водою. Серед них, наприклад, традиція вирубування з льоду великого хреста («йордан») і купання в спеціально пробитій ополонці (яку називають «йордань» в спогад хрещення Христа в Йордані); освячення води, крейди та ладану, набирання «святої» води (за переказами, у ніч на Водохреще звичайна вода отримує цілющу силу), яка весь наступний рік допоможе «зцілюватися» від хвороб, відганяти демонів тощо.

Писати про ще цілу купу речей, які насправді не мають жодного відношення до Хрещення Господа нашого Ісуса Христа, я не маю жодного бажання. Замість цього, друзі, я пропоную вам почитати зі мною Слово Боже і хоча б трішечки порозмірковувати над тим, що може принести корисні зміни в наші життя. Почитаймо Євангелію від Матвія.

«Тоді прийшов Ісус з Галилеї на Йордан до Івана, щоб у нього хреститися.

Іван же стримував Його, кажучи: Це мені потрібно від Тебе хреститися, а Ти йдеш до мене?

Відповідаючи, Ісус сказав йому: Облиш тепер, бо так належить нам виконати всю правду.

Тоді Іван допустив Його.

Охрестившись, Ісус відразу вийшов з води. І ось відчинилися Йому небеса, і Він побачив Духа Божого, Який спускався, як голуб, та сходив на Нього.

І ось, почувся голос з неба: Це є Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав.» (Матвія‬ ‭3‬:‭13‬-‭17‬ ‭CUV‬‬)

Перш, ніж ми з вами почнемо розмірковувати над цією історією, пропоную прочитати ще фрагмент з Євангелії від Івана.

«Наступного дня він [Іван Хреститель] бачить Ісуса, Який іде до нього, і каже:

Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу! Це Той, про Кого я казав, що за мною іде Чоловік, Який був ще до мене, бо Він був раніше від мене. Я не знав Його, але я прийшов хрестити у воді, щоб Він з’явився Ізраїлеві!

І засвідчив Іван, промовляючи:

Бачив я, що Дух сходив, мов голуб, із неба, і залишився на Ньому.

Я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені:

Над Ким побачиш Духа, Який сходить і перебуває над Ним, – Він Той, Хто хрестить Духом Святим.

І я побачив, і засвідчив, що Він – Божий Син.» (Івана‬ ‭1‬:‭29‬-‭34‬ ‭CUV‬‬)

Ось так, достатньо коротко, описано Євангелістами історію, з якої ми безпосередню дізнаємося про Господнє Хрещення. З усього, що в тексті я виділила червоним, хочу зупинитися лише на двох словах - «хрещення» і «правда». Розглянемо їх і спробуємо хоч трішечки глибше зрозуміти все те, що відбувалося на Йордані майже дві тисячи років тому.

Залишайтесь спокійними

Словами з Вихід 14:14 Мойсей підбадьорює ізраїльтян одразу після виходу з Єгипту. Можливо, він розумів, що природна людська реакція в моменти невизначеності - це постійні стрибки між тривогою і відчаєм?!.

Насправді, відчуття невизначеності краде мир з наших сердець, забирає спокій і дійсно може спровокувати погіршення здатності вирішувати проблеми або зниження концентрації уваги настільки, що стаємо менш гнучкими і ефективними.

Це, в свою чергу, збільшує шанси на здійснення нерозумних вчинків і робить нас більш вразливими до переживання тривоги, депресії чи стресу.

Ось чому, друзі, моя постійна молитва до Бога і побажання для вас: завжди дивитись на Проводиря і Вершителя віри, - на Ісуса!

В наші важкі і перенасичені різноманітною інформацією часи, вкрай важливо навчитись сконцентровувати свої думки на тому, що дійсно важливе і здатне наповнювати нас миром посеред штормів, відновлювати спокій.

Цього можливо досягти, спрямовуючи своє серце до Божих істин. Адже саме Бог і Є наш мир!

Хочу поділитись з вами трьома порадами, які я прочитала і вони здалися мені доречними для кожного, хто потребує оновлення миру і спокою.

«Спокій — це така дисципліна, яка вимагає тривалої та усвідомленої практики. Так як же практикувати перебування в спокої? Один практичний спосіб — це виконання трьох кроків:

1. Визнайте свою обмеженість.
2. Відкладіть свої очікування.
3. Ухопіться за Божі обіцянки.»

Улюблені!

Незалежно від того, з чим ми зіткнемося в наступні дні і тижні, пам'ятаймо, що для Бога немає нічого невизначеного у наших обставинах. Він Є Перший і Він - Останній, Він -Альфа і Омега. Він знає кінець кожного з нас раніше від створення світу.

Він діяв у моєму і вашому минулому, Він з вами і зі мною в сьогоденні, і Він тримає в Своїх руках моє і ваше майбутнє.

Довіряю Тобі, мій люблячий Небесний Батько! Міцно тримаюся Твоїх Слів! Вірю і знаю: Ти Є добрий Бог!